РОЗДІЛ II.КРИМСЬКІ АДМІНІСТРАТИВНО-ПОЛІТИЧНІ УТВОРЕННЯ ПІД ЧАС РЕВОЛЮЦІЇ І ГРОМАДЯНСЬКОЇ ВІЙНИ.
2.1. Боротьба політичних сил у 1917 р.
Лютнева революція викликала бурхливий розвиток національного руху на території імперії . Звістка про події в Петрограді надійшла до Криму в перших числах березня. В містах та повітах Криму виникли різноманітні громадські організації. За підрахунками істориків, на осінь 1917 р. у Таврійській губернії діяли 23 політичні партії (13 - національних), 16 з яких були соціалістичними. Вони об'єднували в своїх лавах до 60 тис. осіб [571. - С. 33]. Найбільший вплив мали соціал-демократи, кадети, есери, українські есери та міллі-фірковці [89. - Арк. 5].
Раніше за всіх організувалися кадети. Серед активістів цього руху в Криму слід назвати Д.Пасманика, С.Крима, М.Богданова. Чисельність організації з моменту створення партії становила майже 2 тис. чоловік [571. - С. 21].
Найбільш численною та впливовою була загальноросійська партія есерів. В травні 1917 р. Севастопольська організація есерів налічувала 13 тис. осіб. У жовтні чисельність есерів дійшла до 35 тис. [571. - С.23; 573. - С. 14]. Серед видатних діячів партії есерів можна назвати І.Бунакова, І.Баккала, І.Попова, П.Бондаря, С.Ніконова [540 - С. 21].
Заснований у 1902 р. Кримський союз РСДРП до 1907 р. об'єднував меншовиків, бундовців, більшовиків та ін. Він знаходився майже цілком під впливом меншовиків. На конференції в Ялті 9 - 10 квітня 1917 р. союз було відтворено. До складу організаційного комітету союзу увійшли П.Новицький, М.Канторович, В.Біанкі, А.Йоффе, І.Федосєєв, Г.Бережіані. Восени в його складі перебувало 4 500 осіб [571. - С. 28]. Але вже з вересня він почав розпадатися. Спочатку з нього вийшли плехановці, потім бундівці та більшовики. Наприкінці 1917 р. в губернській організації залишалося близько тисячі меншовиків [571. - С. 29].
Активну роль у політичній боротьбі на півострові відігравали анархісти, які не вважали себе партією. Найбільш відомим представником кримських анархістів був О.Мокроусов.
Оформлення більшовицьких організацій на півострові відбулося досить пізно, а їхній вплив у Криму (як і по всій Україні) був мізерним. До 1917 р. самостійних осередків більшовицької партії в Криму не було взагалі. Маємо підстави стверджувати, що протягом першої половини 1917 р. на півострові налічувалося не більше двох - трьох десятків осіб, які належали до більшовицької партії та входили до складу Кримського союзу РСДРП [89. - Арк. 9 зв.]. Перший більшовицький осередок сформувався у Севастополі (квітень 1917 р.), потім у Феодосії (червень), Євпаторії та Ялті (вересень), Сімферополі та Керчі (жовтень) [246. - С. 8]. Серед більшовиків були впливовими С.Сапронов, І.Назукін, І.Ржанніков, І.Клепіков, Н.Остроухова. Протягом 1917 р. їхні лави зміцнювалися за рахунок спеціально відряджених з Росії представників більшовицького ЦК: О.Островської, Ю.Гавена, Ж.Міллера, Я.Тарвацького, С.Новосельського, М.Пожарова та ін. [540. - С. 23]. Після виходу зі складу Кримського союзу та остаточного розмежування з меншовиками (листопад 1917 р.), губернський комітет більшовиків очолив голова євпаторійського комітету Ж.Міллер. Завдяки постійному припливу на півострів російських більшовиків чисельність цієї партії в Криму напередодні жовтневого перевороту наближалася до 2 тис. членів, продовжуючи (на відміну від усіх інших партій) невпинно зростати [571. - С. 30].
В багатонаціональному Криму існувало чимало національних партій та груп. Серед євреїв був поширений вплив таких партій, як сіоністи, Ціері-Ціон*, Бунд**, Поалей-Ціон*** і СЄРП****. Серед українських партій найбільш впливовими були українські есери (УПСР) на чолі з членом Центральної Ради та виконкому Севастопольської ради депутатів армії, флоту і робітників підпоручиком К.Величко. УСДРП, котра значно поступалася попередній, мала всього 2 організації на губернію. Існували й відділення вірменської соціалістичної партії Дашнакцутюн [540. - С. 23] та Союз кримських німців-колоністів [89. - Арк. 10].
Серед національних рухів найвпливовішою силою були кримські татари. Їх велика роль у революційному русі наклала свій відбиток на розвиток усього політичного життя в Криму.
Відразу ж після Лютневої революції серед татарських мешканців півострова, які, незважаючи на великі попередні міграції, в 1917 р., становили не більше як чверті населення Криму, почався процес національного піднесення. Політичне самовизначення татарської інтелігенції (при майже абсолютній неписьменності більшості кримськотатарського населення) проходило в руслі, встановленому програмою створеної навесні 1917 р. Національної (Народної) партії - Міллі-Фірка. Партія виросла з національних гуртків та підпільних організацій. Однією з перших була група "Ватан" ("Батьківщина"), котра виникла в Криму у 1909 р. Невдовзі у Стамбулі почали функціонувати створені кримськими татарами "К'рим Талебе Джеміет" ("Товариство кримськотатарської молоді, що навчається") та "Джеміет Хайріе" ("Благодійне товариство") [524. - С. 39].
Найбільш визначними діячами національного руху кримських татар у 1917 р. були Челебі Челебієв (Нуман Челебі Джихан) та Джаффер Сейдамет. Вони очолили два його напрямки - духовний та світський: Челебієв став першим демократично обраним муфтієм та головою національного уряду, а Сейдамет спочатку був військовим міністром, а потім замість Челебієва очолив кримськотатарський уряд. Завдяки їхній діяльності рух кримських татар набув організаційної оформленості та почав відігравати важливу роль у подальшому розвитку подій.
7 квітня (25 березня) 1917 р. в Сімферополі під головуванням вчителя С.Хаттатова відкрилося загальне засідання мусульман Криму. За різними джерелами, в його роботі взяло участь від 1,5 до 2 тис. делегатів. На форумі обрали Тимчасовий кримсько-мусульманський виконавчий комітет (Мусвиконком). Він складався з 50 осіб на чолі з комісаром Духовного правління муфтієм Ч.Челебієвим. Крім того, Мусвиконком обрав двох представників - А.-С.Ай
- Київ+380960830922