розділ 2.1. Учення про символ: теоретико-історичні аспекти і проблеми трактувки
Символ - одне з тих понять, на якому сторіччями були сконцентровані як наукові, так і літературно-художні пошуки вчених, письменників і філософів. Цей термін за універсальністю і широтою використання, можливо, трохи поступається місцем терміну "міф", а, може, й перевищує останній. Різні, іноді діаметрально протилежні, думки в трактуванні досліджуваного феномена, складність у вивченні його сутності й встановленні максимально повного набору ознак - ось лише деякі з причин, що стимулюють літературознавців і філософів знову і знову звертатися до вивчення символу. Незаперечна необхідність символічної інтерпретації обумовила виникнення символічної методології. Внутрішній зміст символу, його функціональне призначення, роль і місце в античних і сучасних творах, співвідношення символу й суміжних понять - метафори, алегорії, образу, знака та ін., вплив теорії символу на творчий процес - на розв'язання цих і багатьох інших літературних проблем претендує символокритика.
Однозначного визначення символу дотепер немає. Усі вчені сходяться в одному - символотворчість зародилася в доісторичну епоху. Символи були мовою первісної людини, ними "записувалися" традиції, обряди, цінності культури, передавався досвід. "Виникнувши в найглибшій стародавності..., пройшовши через багато століть, запам'ятавши зміни релігій і світоглядів, лігши в саму основу національного менталітету, національних культур, символи суть не просто знаки" [129,7].
У чому полягає складність визначення сутності символу? Можливо, що трактування останніх тісно пов'язане з індивідуальними підходами тлумачення; з його соціальним, культурним і географічним оточенням, з методологічною позицією. У 1907 р. Р.М. Вернер відзначив, що "вичерпне тлумачення символу є естетикою в мініатюрі, оскільки в останні роки символіка посіла таке центральне місце в естетиці, що навряд чи можна зробити крок у такій великій галузі без того, щоб не затнутися об який-небудь різновид символічного зв'язку" [404,63].
Один із найвпливовіших англійських літературознавців, прихильник психоаналітичної методології - Герберт Рид у передмові до "Словника символів" Х.Е.Керлот схиляється до думки, що "елемент символізму присутній у всіх видах мистецтва, оскільки мистецтво піддається психологічної інтерпретації. Але оскільки мистецтво в наш час розвинулось у відриві від уявлення про об'єктивну реальність, тяжіючи вбік суб'єктивного вираження почуттів, у цьому вимірі воно стало цілком символічним" [424, 5].
Гуманітарна сфера, що вивчає і трактує теорії символу, постійно видозмінюючи і доповнюючи їх, має полісемантичну наповненість. Площина символізму стала перехрестям, де зустрічаються такі науки, як філософія, лінгвістика, етнографія, мистецтвознавство, естетика, літературознавство, історія, політика і багато інших. І кожна пробує осмислити символ через призму вже усталених і властивих тільки їй (науці) знань. Але все-таки можна виділити дві основні тенденції в розумінні символу.
Одна група дослідників розглядає символ не як банальний спосіб відображення емпіричної дійсності, а як спосіб створення специфічної, "ілюзорної" чи "віртуальної" символічної дійсності. Це спосіб вираження глибинних трансцендентних істин. Інша ж група вчених розуміє символ як знак, що тільки відображає реальність. Багато десятків і сотні сторінок присвячені важкій задачі - звести в деяку струнку "систему" поняття "символ", установити його сутність, відокремивши від суміжних понять.
Однак перед будь-яким дослідником неминуче виникає складність, пов'язана з численними і вкрай неоднорідними трактуваннями поняття "символ", як ми переконалися щойно з невеликої частини перерахованих вище визначень.
Символ - одна із найбільш яскравих і складних категорій гуманістики. Інтерес до нього то загасає, то розпалюється з новою силою. Теорії символу в мистецтві і літературі характеризуються довготривалістю, складністю, широтою і насиченістю. Як і більшість понять, що затвердилися пізніше в європейській науці, термін "символ" з'явився ще в Древній Греції. Перші згадування про символ, що дійшли до наших днів, знаходимо в роботах Аристотеля, стоїків, піфагорійців, християнських учених та ін. Так, Аристотель розуміє символ як сполучну ланка між звуками, предметами і душевними станами. Цією сполучною ланкою є слово. Предмети і душевні стани статичні, завжди однакові, незалежні від індивіда. За твердженням Аристотеля, душевні стани і предмети пов'язані відношенням мотивації: одне є проекцією іншого. А от звуки динамічні й неоднакові, у кожного народу свої. Вони спрямовані на предмет і не є його образом. Аристотель розділяє символи на дві групи: умовні "імена" і природні "знаки". Те, що філософ називав символом, є прямим мовним знаком, який складається з трьох різнорідних елементтів, один із яких безпосередньо викликає уявлення про інший за допомогою третього. А те, що описується як "знак", - це і є непрямий символ, що складається з елементів однієї й тієї ж природи, один із яких уже має власний сенс і лише вторинний образ, побічно, викликає уявлення про інший. Символ у такому розумінні може бути як мовним, так і немовним. У першому випадку він виступає у вигляді двох суджень, у другому - у вигляді двох подій.
Теорію символу розробляв пізніше Філон Олександрійський. Він застосовував поняття "образ" і "символ" для більш глибокого осмислення біблійної міфології, щоб увести її в інтелектуальний обіг духовної еліти елліністичного світу. Філософ спирався на думку про абсолютну трансцендентність Бога і на платонівське вчення про ідеї. Інтерес до особливого способу передачі абсолютного знання, відмінного від логічного (символу, образу), пов'язаний також з усвідомленням того, що збагнути першопричину, тобто Бога, можливо тільки "нелогічно", ірраціонально.
Розробкою понять образу й символу займався і Псевдо-Діонісій. Увесь світ у нього - система образів і символів, через які просвічується божество. Символ
- Киев+380500193682