РОЗДІЛ 2
ПОНЯТТЯ “СТИЛІ МИСЛЕННЯ” В
СОЦІОЛОГІЇ ЗНАННЯ КАРЛА МАНГЕЙМА
Проблема стилів мислення в сучасній науці стає однією з провідних, бо саме вона
дає можливість з’ясувати міру гуманітарної складової в науковому знанні як
такому, і в соціології зокрема, та пов’язаних з цим практичних проблем. Тому не
дивно, що дана проблема поступово починає цікавити не лише соціологів, а й
природознавців [25] і математиків [145]. Саме К. Мангейм вперше показав, що
поняття стиль мислення містить у собі інформацію про наявність в соціальній
реальності серйозної суперечності: з одного боку, реальні стилі мислення
формуються під впливом на мисленеві процеси існуючої в суспільстві
соціально-групової структури, а з іншого, вони самі є елементом соціальної
реальності і їх функціонування є одним із засобів відтворення цієї ж
структури.
Структурування мисленевого процесу на стилі відбувається за соціальними
ознаками, а існуючі суперечності між стилями є втіленням реально існуючої
боротьби між групами за владу в суспільстві.
2.1. Стилі мислення як відображення боротьби між групами
за контроль над суспільною свідомістю
Карл Мангейм у своїй спробі соціологічного аналізу методології як набору правил
чи норм мислення, що приводять до того чи іншого результату, дійшов дуже
серйозного висновку про те, що варто відрізняти логіко-гносеологічне розуміння
методології від соціологічного. Якщо мислення, з його погляду, завжди є певним
чином упорядкованим процесом, то соціологічне та логіко-гносеологічне розуміння
такого упорядкування принципово різняться. Форми мислення в
логіко-гносеологічному розумінні дещо інше ніж стилі мислення в соціологічному
розумінні, хоча і там і там йдеться про певну упорядкованість мисленевого
процесу. Логіко-гносеологічне поняття форми мислення свідчить про формальну
упорядкованість даного процесу, а стилі мислення – про його змістовну
упорядкованість, зумовлену системою людських стосунків.
Стиль – поняття, що прийшло в соціологію з естетики, внаслідок (у термінології
К. Мангейма) так званого зрушення, або трансцендування поняття (набуття ним
нового смислу), в даному випадку – зрушення з позицій естетики на позиції
соціології, де воно вже виражає інший композиційний момент мислення – його
власне соціальну будову, властиву певній сукупності людей або групі, яка й є
носієм певного стилю мислення. К. Мангейм відмічає, що першим звернув увагу на
подвійну природу естетичного поняття стиль (художня будова твору) ще Д. Лукач і
тим заклав основу для його соціологічного використання.
І все-таки структурування наукового мислення за соціальними ознаками вперше
було помічено основоположниками марксизму, щоправда воно описувалося за
допомогою понять партійність і класовість, які, в свою чергу, означали і
самоідентифікацію вчених, і їхню класифікацію як за логіко-гносеологічною
ознакою, – приналежність їхнього світогляду до матеріалізму чи ідеалізму, так і
класифікації їх за ознакою приналежності до відповідного класу людей –
буржуазії чи пролетаріату [74; 77]. Як неомарксист К. Мангейм відходить від
такої позиції. Для нього бути носієм того чи іншого стилю мислення означає
приналежність до будь-якої соціальної групи, хоча нею може бути і клас, і
страта.
Соціологічний смисл поняття стиль мислення, у свою чергу, полягає у тому, що:
– в ньому закладений принцип відбору, який дає змогу відокремити релевантне від
нерелевантного, бо воно носить, за К. Мангеймом, телеологічний або
цілеспрямований характер (характер своєрідного наказу) і тим набуває значення
нормоутворюючої функції;
– завдяки цьому утворюється можливість соціологічно-функціонального
використання даного поняття (що й свідчить про його зрушення у бік
соціології).
Головний соціологічний смисл поняття стиль мислення пов’язаний з тим, що воно
вказує на наявність функціональних зв’язків між носіями реальних стилів
мислення як членами певних статусних груп. Виокремлення даних груп здійснюється
саме за ознакою спільних для їх членів стилів мислення. Поняття стиль мислення
вказує ще й на те, що мислення членів відповідних груп має певні формальні
ознаки, якими й відрізняється від мислення членів інших груп. Тому треба
розрізняти формально-логічний аналіз мислення, де аналізуються різні способи
формалізації мисленевих процесів (судження, умовиводи, силогізми тощо), і
соціологічний, де аналізуються змістовні розбіжності, що мають місце в різних
типах, стилях, способах мислення, носіями яких є різні групи, котрі взаємодіють
між собою.
Таким чином, форми мислення, розглядувані в логіко-гносеологічному ракурсі і в
соціологічному, є відображенням двох типів досвіду інтелектуальної діяльності.
Перший підхід фіксує спільні моменти в людській інтелектуальній діяльності, де
кожна наступна форма є втіленням історичного процесу розвитку людського
інтелекту, а другий – специфічну соціальну диференціацію людей.
Для філософа, якщо мислення і структурується на форми, якими є поняття,
судження та умовиводи, то останні властиві усім мислячим людям, тобто – це не
соціальна структура мислення, а логіко-гносеологічна. Стиль же мислення – це
те, що властиве окремій групі. Тому соціальне мислення упорядковане трохи іншим
чином. А це значить, що як для філософа мислення не існує поза цими формами,
так і для соціолога воно не існує поза цими стилями. Як соціолог, він звертає
увагу на боротьбу, наприклад, між представниками різних методологій за
домінування в певній галузі знання. За таких умов методологія набуває значення
стилю мислення, що має своїх носіїв, оформлених у групу прибічників. Така сама
ситуація спостерігається, нап
- Київ+380960830922