РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Загальна характеристика хворих на пептичну виразку дванадцятипалої кишки,
яка перебігає в поєднанні з гіпертонічною хворобою
Обстежено 69 хворих на дуоденальну виразку дванадцятипалої кишки, що була
асоційована з Helicobacter pylori (H.pylori), у поєднанні з гіпертонічною
хворобою (ГХ). Нозологічні форми встановлювали на підставі Міжнародної
класифікації хвороб 10-го перегляду (МКХ-10)
Для визначення впливу поєднаної патології на клінічні ознаки захворювань були
визначені групи з одноосібним перебігом. Так, 20 осіб мали дуоденальну виразку
дванадцятипалої кишки, асоційовану з H.pylori та 32 хворих - гіпертонічну
хворобу І (13 осіб) або ІІ (19 осіб) стадій. Всі групи співставлення та основна
група були повністю рандомізовані за віком, статтю та тривалістю захворювання.
Верифікація діагнозу здійснювалась на підставі комплексної оцінки скарг хворих,
даних анамнезу, об’єктивного та результатах лабораторно-інструментальних
методів дослідження.
Серед обстежених основної групи було 48 чоловіків та 21 жінка віком від 17 до
52 років; середній вік хворих складав 36,1±3,6 роки. З урахуванням Міжнародної
класифікації вікових періодів, було проведено розподіл хворих за віком
(табл.2.1.1).
Виявлено, що пептична дуоденальна виразка у поєднані з ГХ переважно
діагностувалася у осіб молодого працездатного віку (62 пацієнта), що склало
близько 90%; серед обстежених переважали чоловіки (69,6%).
Таблиця 2.1.1
Розподіл хворих на пептичну дуоденальну виразку у поєднанні з ГХ
за статтю та віком
Нозологічні
форми
Стать
Вікові групи (роки)
чоловіки
жінки
до 20
21-44
45 та
більше
абс
абс
абс
абс
абс
ПДВ+ГХ
(n=69)
48
69,6
21
30,4
15
21,7
47
68,1
10,1
В залежності від тривалості захворювання, яка складала від 6 місяців до 15
років були сформовані три групи хворих (табл.2.1.2).
Таблиця 2.1.2
Розподіл хворих основної групи в залежності від тривалості пептичної
дуодентальної виразки
Обстежені
хворі
Тривалість хвороби
1-5 років
6-10 років
більш 10 років
абс.
абс.
%
абс.
ПДВ+ГХ
(n=69)
41
59,4
19
27,5
9
13.1
Результати дослідження показали, що тривалість анамнезу у більшості хворих на
пептичну дуоденальну виразку в поєднанні з гіпертонічною хворобою дорівнювала
1-5 років (59,4%); при цьому близько третини осіб мали більш тривалий анамнез.
В той же час необхідно відзначити, що у 23 пацієнтів (33,3%) пептичну
дуоденальну виразку булу діагностовано вперше.
За даними анамнезу встановлено, що частота загострення дуоденальної виразки у
обстежених пацієнтів була різною, що дозволило виділити три групи хворих
(табл.2.1.3).
Виявлено, що у хворих на пептичну дуоденальну виразку у поєднанні з ГХ частіше
(24 хворий - 52,2%) спостерігається одне або два (13 хворих – 28,2%)
загострення на виразкової хвороби на рік.
Таблиця 2.1.3
Розподіл хворих на пептичну дуоденальну виразку у поєднанні з ГХ
в залежності від кількості рецидивів
Обстежені
хворі
Кількість рецидивів на рік
1 раз
2 рази
більш 2 разів
абс.
абс.
абс.
ПДВ+ГХ
(n=69)
24
52,2
13
28,2
19,6
За даними амбулаторних карт диспансерний нагляд за артеріальною гіпертензією в
основній групі тривав від 2 до 17 років. Гіпертонічна хвороба I ст. була
притаманна 21 пацієнту та II ст. захворювання мала місце у 48 хворих на
пептичну виразку ДПК. На час госпіталізації величини артеріального тиску (АТ)
складали в середньому по групах: при I ст. ГХ систолічний АТ дорівнював
142,4±5,7 мм рт.ст.; діастолічний АТ – 88,2±6,1 мм рт.ст.; при другій стадії
відповідно 158,4±7,3 та 99,1±6,5 мм рт.ст.
При опитуванні хворих на пептичну виразку ДПК у поєднанні з ГХ було
встановлено, що найбільш постійним клінічним проявом хвороби був больовий
синдром (97,1%). Виникнення болю в таких випадках хворі пов’язували з
порушеннями дієти, фізичним навантаженням або гострим чи хронічним стресом.
Класичний характер болю, для якого притаманні зміни протягом доби в залежності
від прийому їжі, спостерігався у 32 пацієнтів (46,4%). Біль практично не
іррадіював, виникав через 1,5-2 години після їжі та тривав на протязі 3-4
годин. Прояви больового синдрому були різними: колючий, здавлюючий або
стискуючий біль з більшою частою локалізувався в пілородуоденальній ділянці –
проекції дванадцятипалої кишки на черевну стінку. У 22 хворих болі виникали в
інших ланках; в 13 випадках пацієнти не вказували на їх зв’язок з їжею
(табл.2.1.4).
Наведені в таблиці (2.1.4) дані щодо диспепсичних проявів у хворих на пептичну
дуоденальну виразку як при поєднанні з ГХ, так і при її ізольованому перебігу
давали змогу констатувати їх різноманітність та доволі часте сполучання одне з
одним.
Водночас диспепсичні прояви у 39 хворих на пептичну дуоденальну виразку в
поєднанні з ГХ «нашаровувалися» на церебральну симптоматику, що надавало
труднощів для оцінки провідної патології в даному тандемі. Виразна нудота та
повторна блювота не завжди були результатом загострення пептичної виразки, а їх
поява доволі часто (27 – 39,1%) була обумовлена змінами церебрального
кровообігу при підвищенні АТ.
Крім даних скарг під час загострення значна частина хворих відзначала порушення
випорожнення. Так при поєднанні пептичної дуоденальної виразки з ГХ такі зміни
спостерігалися у 48 осіб (69,5%) та у 13 осіб (65%) – на ізольовану пептичну
дуоденальну виразку. З найбільшою частотою виявлялися закрепи (майже в третині
випадків в обох групах) або чергування проносів та закрепів (18 осіб – 26,
- Київ+380960830922