РОЗДІЛ 2
Способи захисту прав та законних інтересів платників податків
2.1. Правове регулювання захисту прав та законних інтересів платників податків
у судовому порядку
Незаперечним і загальновизнаним у літературі є положення про те, що визнаючи за
тією чи іншою особою певні суб’єктивні права, законодавство надає уповноваженій
особі і право на їх захист [14] [82 [14] Грибанов В.Пределы осуществления и
защиты гражданских прав. – М.: Российское право, 1992. – С.95.].
У теорії податкового права питання захисту прав суб’єктів податкових
правовідносин висвітлював, зокрема, Федорчук О.М., який зупинив свою увагу на
окремих аспектах захисту прав платників податків в адміністративному порядку
[188] [83 [188] Федорчук О.М. Правові основи захисту прав і законних інтересів
платників податків в адміністративному порядку: Автореф. дис.. канд. юрид.
наук. – Ірпінь, 2003. – С.20.]. Однак, як цілісний механізм у поєднанні з
засобами реалізації прав всіх суб’єктів податкових правовідносин ( в тому числі
і держави) проблема не розглядалася.
У теорії держави і права проблема захисту прав, як правило, розглядається у
зв’язку з розглядом питання про зміст суб’єктивного права. При цьому у
більшості випадків зазначають, що суб’єктивне право за змістом представляє
собою сукупність можливостей, зокрема, можливості для уповноваженої особи
здійснювати право власними діями, можливості вимагати певної поведінки
зобов’язаної особи і, нарешті, можливості звернутися до державних або
громадських організацій з вимогою про захист порушеного або оспорюваного права.
Але при цьому право на захист зводиться по суті до єдиної можливості –
звернутися з вимогою про захист права до компетентних державних чи громадських
органів.
О.М.Федорчук під поняттям захисту прав і законних інтересів платників податків
розуміє закріплену в діючих нормативно-правових актах можливість кожного
платника податків самостійно здійснювати дії чи звернутись до компетентних
державних органів з вимогою здійснення ними дій, що направлені на забезпечення
недоторканості йо0го прав і законних інтересів, припинення їх порушення і
ліквідацію наслідків цих порушень. При цьому, як зазначає О.М.Федорчук, все
відмічене має реалізовуватись виключно на підставах і в межах, встановлених
чинними нормативно-правовими актами [188] [84 [188] Федорчук О.М. Правові
основи захисту прав і законних інтересів платників податків в адміністративному
порядку: Автореф. дис.. канд.. юрид. наук. – Ірпінь, 2003. – С.8].
На думку автора, такий підхід слід узгодити з принципом, встановленим ч.5 ст.55
Конституції України, якою передбачено, що кожен має право будь-якими не
забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і
протиправних посягань.
Тому, на нашу думку, право платників податків на захист порушених прав може
здійснюватися будь-якими не забороненими законом засобами (навіть якщо вони
безпосередньо законом не передбачені, однак не суперечать йому). Що стосується
захисту інтересів держави, то в силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України
застосування механізму такого захисту уповноваженими державними органами має
здійснюватися виключно в порядку і в спосіб, визначений Конституцією та
Законами України.
В.Грибанов більш широко визначає зміст права на захист і наголошує, що право на
захист порушеного права за матеріально-правовим змістом включає в себе:
Можливість уповноваженої особи використовувати дозволені законом засоби
власного примусового впливу на порушника, захищати належне йому право власними
діями фактичного порядку (самозахист права).
Можливість застосування безпосередньо самим уповноваженим суб’єктом юридичних
засобів оперативного впливу на правопорушника.
Можливість уповноваженої особи звернутися до компетентних державних чи
громадських органів з вимогою про спонукання зобов’язаної особи до певної
поведінки [14] [85 [14] Грибанов В.Пределы осуществления и защиты гражданских
прав. – М.: Российское право, 1992. – С.95.].
Аналізуючи наведений матеріально-правовий зміст захисту порушеного права,
необхідно наголосити, що в ньому також не повною мірою розкрито суть правових
механізмів захисту порушеного права. По перше, на думку автора, можливість
використання “дозволених законом” притаманне виключно для суб’єктів податкових
правовідносин, які представляють у таких відносинах державу.
Що стосується платників податків, такий підхід обмежує право на захист і
суперечить конституційному принципу, відповідно до якого кожна особа має право
вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод.
По-друге, можливість звернутися до компетентних державних органів В.Грибановим
обмежується вимогою про спонукання зобов’язаної особи до певної поведінки, тоді
як зміст вимог уповноваженої особи може бути значно ширшим. У податкових
відносинах найбільш поширені випадки звернення платників податків до суду з
вимогою про визнання недійсним рішень органів державної податкової служби,
відшкодування збитків та ін.
Крім матеріально-правового змісту захисту порушених прав, велике значення має
також процесуальна форма реалізації права на захист.
В тих випадках, коли здійснення права на захист відбувається шляхом звернення
уповноваженої особи до компетентних державних або громадських органів, останні
розглядають заявлену ним матеріально-правову вимогу у певному, встановленому
законом порядку, який і представляє собою процесуальну форму реалізації права
на захист.
Єдність матеріально-правового змісту права на захист і його процесуальної форми
полягає в тому, що можливості матеріально-правового характеру, які надаються
уповноваженій особі правом на захист, передбачають і можливість ї
- Київ+380960830922