РОЗДІЛ 2
ПРИЧИНИ ТА УМОВИ ВЧИНЕННЯ ПОРУШЕНЬ МИТНИХ ПРАВИЛ ЯК ОБ'ЄКТ ДЕЛІКТОЛОГІЧНОГО
ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Поняття і класифікація причин порушень митних правил
В адміністративній деліктології, головним елементом предмета якої виступає
адміністративна деліктність, питання причинності є центральним.
Слід зазначити, що в адміністративній деліктології, для якої питання
причинності є вельми важливим, відсутнє яке-небудь спеціальне вчення про
причинність. Кожна наука застосовує загальні універсальні положення про
причинність для тих явищ, які вивчає під кутом зору вирішуваних нею власних
задач. Як зазначає В.І. Ремньов, „...науки деліктологія, управління,
адміністративне право, а рівно і кримінологія, не створюють свого власного
поняття причинного зв'язку, іншого у порівнянні з розумінням причинності в
діалектичному та історичному матеріалізмі. Вони конкретизують поняття
причинності відповідно до процесів, що вивчаються” [177, с. 7].
Важливість вивчення причин та умов, які сприяють здійсненню правопорушень в
окремих галузях права, свого часу цілком вірно зазначив М.С. Малєїн:
„численність причин і умов правопорушень робить їх важко осяжними і
аналізованими. Докладний аналіз можливий у ряді робіт, спеціально присвячених
окремим видам правопорушень у різних галузях народного господарства і по
галузях законодавства” [68, с. 83].
Слід зазначити, що категорії „причина” та „умова” є філософськими категоріями.
Причинність – одна з найважливіших форм взаємозв'язку і взаємообумовленості
явища і процесів буття, що виражає такий генетичний зв'язок між ними, за якого
одне явище (процес), яке зветься причиною, за наявності певних умов неминуче
породжує інше явище (процес), яке зветься наслідком (або дією) [81, с. 355].
Термін „причина” (від лат. causa) пов'язаний з дієсловами „лагодити”, „чинити”,
„заподіювати”, що означають „робити”, „творити”, „проводити”. Поняття
причинності пов'язане з уявленням про силову дію, про породження, про початок,
початкову дію. Сторона, що діє, породжує, тобто активна, є причиною; сторона,
що обумовлена і яка породжує, називається наслідком (або дією) [44, с. 92].
Часто поняття причини зводиться до вказівки на який-небудь ізольований чинник,
умову, передуюче слідству явище, яке і вважається причиною, хоча слід
враховувати, що тимчасове „після цього” („post hoc”) не означає причинне „тому”
„procter hoc”.
Нерідко це призводить до того, що інші види детермінаційних зв'язків – зв'язки
у часі, просторі, зв'язки станів, кореляційні, функціональні,
системно-структурні вважаються причинно-наслідковими зв'язками.
Таке розуміння причинності перешкоджає дійсному з'ясуванню категорій причин і
умов, які сприяють скоєнню правопорушень в цілому і порушень митних правил,
зокрема, що є неприпустимим з причини підміни предмета профілактичної
діяльності, спрямованої на усунення і викорінювання чинників, які сприяють
виникненню та існуванню цих негативних явищ.
Під причинами правопорушень розуміють комплекс явищ об'єктивного і
суб'єктивного характеру, які здатні детермінувати протиправну поведінку
суб'єктів права [47, с. 466].
До цього слід додати, що в суспільному житті причинні зв'язки володіють певною
специфікою, що і ускладнює цю проблему.
По-перше, тут діють в основному статистичні закономірності, за яких
необхідність проходить через масу випадковостей.
Стосовно правопорушень характер необхідного, неминучого зв'язку може бути
встановлений у конкретному правопорушенні. Якщо звернутися до причин
правопорушень в цілому, то зв'язок між ними і правопорушеннями не розглядається
як неминучість. Причини існують об'єктивно для всіх членів суспільства, проте
не всі здійснюють правопорушення. Таким чином, в юридичній літературі зв'язок
між причинами, умовами та правопорушеннями не характеризується як строго
необхідний.
По-друге, суспільство – це історично мінлива система і тому причинні пояснення,
що вірні для одного часу, стають помилковими для іншого [58, с. 177].
Причини правопорушень слід розглядати в соціально-історичному аспекті як
породження певних суспільних явищ, не однакових в різних суспільних формаціях.
Правопорушення здійснювалися протягом всього людського існування, і на кожному
етапі історичного розвитку суспільства мінялися їхні причини.
Наприклад, за радянських часів згідно з теорією „родимих плям”, нові виробничі
відносини не могли бути причиною і створювати умови для правопорушень, оскільки
причини правопорушень коріняться не в тому, що властиве самому соціалізмові, а
в тому, що успадковане від минулого.
У той же час переважала точка зору про те, що корінною причиною правопорушень є
об'єктивна неможливість суспільства задовольнити всі потреби людей, нерівний
розподіл предметів споживання. Вважалося, що ці суперечності тягнуть
незадоволеність, егоїзм та інші негативні якості індивідів, які за певних умов
можуть стати деліктогенними.
Сучасна ситуація в суспільстві свідчить про те, що конфлікт між рівнем
виробництва і споживання є вирішеним, є відсутнім дефіцит товарів, проте
правопорушення продовжують існувати.
В період перебудови відзначали вплив інформаційного чинника на існування
правопорушення. У той час вважалося, що відсутність гласності є сприятливим
підґрунтям для правопорушень. Гласність полягала в інформованості населення про
всі сторони державного і суспільного життя, що включало факти, статистичні та
інші дані про діяльність органів влади і державного управління, як позитивні,
так і негативні. Це зберігає свою актуальність і тепер. Держмитслужба публікує
інформацію не тільки про свої досягнення, але