РОЗДІЛ 2
МЕТОДИКА УПРАВЛІНСЬКОГО ОБЛІКУ
ВИТРАТ НА ВИРОБНИЦТВО
2.1. Методи обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції
Хімічна промисловість включає широке коло підгалузей, що відрізняються за
номенклатурою продукції, характером сировини, що переробляється. Характерною
особливістю таких виробництв є застосування хімічних, фізико-хімічних і
механічних методів обробки предметів праці. При цьому змінюється хімічний склад
і структура отриманої продукції порівняно з вихідною сировиною. В залежності
від методів обробки, що використовуються, по-різному організований облік
сировини і матеріалів, напівфабрикатів, визначення залишків незавершеного
виробництва, калькулювання собівартості продукції.
Враховуючи вид економічної діяльності підприємства і тип виробництва,
особливості технологічного і виробничого процесу, ступеню спеціалізації і
кооперації, складності виготовлення продукції, організації допоміжних і
обслуговуючих виробництв і інших організаційних моментів у виробництві і
управлінні підприємства визначаються методи обліку витрат на виробництво
продукції і калькулювання її собівартості. Ці методи ґрунтуються на єдиній
класифікації витрат і взаємно доповнюють один одного.
Метод обліку витрат і калькулювання собівартості є єдиним процесом виміру,
бухгалтерського відображення витрат виробництва і визначення собівартості
виробів чи робіт. Залежно від характеру виробництва, його технології і
організації для обліку витрат і калькулювання використовують різноманітні
прийоми в їх використанні. Під прийомом розуміють: вибір об’єктів обліку
витрат, об’єктів калькулювання і калькуляційних одиниць, поточний контроль за
дотриманням норм витрат і виявлення відхилень, порядок розподілу непрямих
витрат, способи оцінки незавершеного виробництва, періодичність калькулювання і
інші [10, с. 220].
Залежно від поєднання різних прийомів застосовують певний метод обліку витрат і
калькулювання собівартості продукції.
В науковій літературі існують неоднозначні погляди стосовно класифікації
методів обліку витрат і методів калькулювання собівартості продукції. Перш ніж
розглянути позиції науковців стосовно цієї проблеми доцільно привести цитату із
статті д.е.н. Кашаева А.Н. “Производственный учет в условиях рынка”, де він
зазначає, що “виробничий облік включає в себе і облік витрат на виробництво в
різноманітних аналітичних групуваннях і калькулювання як сукупність групувань
та обліку витрат за калькуляційними об'єктами, а також розрахункові процедури
обчислення собівартості продукції. В цілому це єдиний взаємопов'язаний і
взаємообумовлений обліковий процес, що складається з двох послідовних етапів.
Облік витрат на виробництво виступає як необхідна база для калькулювання
собівартості, а калькулювання – як завершальний етап всього виробничого обліку.
В їх основі – єдиний виробничий процес, який є органічним поєднанням процесу
споживання ресурсів і процесу утворення собівартості продукції” [78, с.
52-56].
Вперше термін “метод обліку і калькуляцій”, що замінив термін “система
калькуляцій” запроваджений в 1936р. в типовій інструкції НКТП “Учет
производства и калькулирования”. В ній виділено наступні методи обліку:
позамовний, по-детальноопераційний, попередільний, нормативний. За цією
класифікацією методи обліку витрат ототожнювалися з методами калькулювання
собівартості продукції, а ті і інші – з об’єктами обліку витрат на виробництво.
Проте в ній порушена єдність критеріїв групування методів: в одному випадку за
критерій приймався об’єкт обліку витрат (замовлення, переділ, деталь), а в
іншому – метод обліку витрат (нормативний). Подібний підхід до класифікації
викликає принципові суперечки.
Професор Блатов Н.А. розглядав об’єкти обліку витрат в залежності від характеру
виробництва (замовлення, виробництво, переділ) і продукція кожного об’єкту
обліку витрат була калькуляційним об’єктом. Це слід було приймати до уваги при
організації обліку виробництва, коли стверджувалося, що для визначення
собівартості виробів по окремих замовленнях і для обліку продукції по окремому
замовленню використовується позамовний метод. А для визначення собівартості
кожної операції (переділу, фази) і для обліку випуску продукції із кожної
операції ведеться поопераційний (пофазний) облік. І не беруться до уваги методи
пізнання витрат за об’єктами їх обліку.
Аналогічними до позиції Блатова Н.А. у своїх поглядах були Вейцман Р. Я. і
Стоцький В. І. Їх об’єднує єдиний підхід до розуміння обліку витрат і
калькулювання собівартості продукції, як двох етапів облікового процесу, в
якому облік витрат за об’єктами є необхідною передумовою для розрахунку
собівартості. Бажання відобразити залежність системи калькуляції від типу
виробництва проявилося в їх назві: масова, позамовна, індивідуальна (поштучна).
При цьому, як методи обрахунку собівартості в масовому, серійному і
індивідуальному виробництвах, використовувався простий розрахунок, сумування
витрат, виключення витрат, розподіл – пропорційно до цін, пропорційно до
коефіцієнтів, тощо [9, с. 55-56].
З появою нормативного методу обліку витрат відбувся переворот в обліку
виробничих витрат із засобу фіксування подій в засіб оперативного управління
витратами. Свою принципову незгоду стосовно приєднання нормативного методу до
методів обліку витрат на виробництво і методів калькулювання собівартості
продукції висловлював Басманов І. А. Він вважав, що “основу будь-якої наукової
класифікації складає групування понять в залежності від їх загальних ознак. В
основі діючої класифікації в одному випадку знаходиться об’єкт обліку вит
- Київ+380960830922