РОЗДІЛ 2
ДІЄСЛОВА НА ПОЗНАЧЕННЯ УСМІШКИ ТА СМІХУ
В ФУНКЦІОНАЛЬНО-КОМУНІКАТИВНОМУ АСПЕКТІ
2.1. Дієслова на позначення паравербальних дій усмішки та сміху в авторських
ремарках наративу
2.1.1. Загальні зауваження до особливостей вживання дієслів на
позначення паравербальних дій усмішки та сміху в авторських ремарках наративу.
У даному розділі ми розглянемо особливості функціонування дієслів на позначення
усмішки та сміху в писемній комунікації художнього прозаїчного тексту
(наративу), тексту драматичного твору та тексту-інтерв’ю. Дієслівні лексеми
усмішки та сміху належать, за класифікацією Н.Б.Мечковської, до метамовних
одиниць, які позначають дії, що супроводжують вербальні вислови, крім цього в
мовленні вони часто стають субститутами мовленнєвих дій, тобто невербальними
мовленнєвими актами [88,с.369]. Напр., У відповідь він лише посміхнувся. У
мовленнєвій діяльності такі невербальні дії також стають індикаторами інтенції
мовця, його комунікативного наміру, а відтак, виступають як носії прагматичної
інформації, сигнали, що дають змогу адресатові декодувати семантичну і
прагматичну інформацію висловлення і адекватно відреагувати на нього. Як
зазначає Г.Ю.Крейдлін у своїх дослідженнях з паралінгвістичної семантики,
„невербальні семіотичні коди в комунікативному акті щільно взаємодіють з
природною мовою, і тому моделювання інтерактивної комунікативної діяльності
неможливе без урахування й опису механізмів такої взаємодії” [71,с.336].
Дослідження семантики дієслів невербальних комунікативних дій, їх
функціонування в наративних структурах здатне, як видається, доповнити
положення теорії мовленнєвих актів, уточнити поняття ілокутивної сили,
перлокутивного ефекту висловлення. Треба зазначити, що ми не ставимо за мету
розглянути випадки персонажного реагування на паравербальну частину
висловлення, типу: – Чого ти усміхаєшся? чи – Ти смієшся, а, між тим, тут нема
нічого смішного і т.ін.
Дієслова на позначення паравербальних дій усмішки та сміху в українській,
російській, англійській та німецькій мовах регулярно вживаються в авторських
ремарках, коментарях до прямої мови. Напр., укр. – Москаль хвортецю собі
вибудував! – сміються іноді собі піщани (П.Мирний), рос. – Я понял, – улыбнулся
он Лорелее ласковой улыбкой (Б.Акунин), англ. The man grinned. “Let out the
stalls on a fair basis” (A.Stratton), нім. Er lдchelte. “MuЯt es doch auch mal
lernen, Baby!“ (E.Remarque).
Треба зазначити, що в усіх досліджуваних мовах спостерігається висока
концентрація дієслів на позначення усмішки та сміху, що супроводжують вербальні
вислови, у межах зв’язного діалогу. Пор.,
укр. – Що купуєш, молодице? – звернувся він, злегка підсміхаючись.
Марійка відповіла властивим їй байдужим і насмішкуватим тоном: – Не того, що в
стані купити мер. А ви чим торгуєте?
Мадош засміявся.
– Торгую... Купив би я таку дівку, як ти, як би мав Микита, – і значуще повів
бровами (В.Клим);
англ. Alex laughed. “You don’t need worry about the sort of thing if you‘re
working for us.”
Debbie beamed. “It’ll be so-long Shirley Temple?”
Alex grinned at her (A.Stratton).
Термін ремарка вживається у мовознавстві здебільшого стосовно мови драматичних
творів. Щодо мови прози в навчальній літературі традиційною є назва “слова
автора”. Ми дотримуємося думки М.К.Мілих, який вважає, що доречніше слова
автора, які безпосередньо вводять та пояснюють мову персонажа, називати просто
ремаркою, тобто використовувати термін, який у тому самому значенні здавна
вживається стосовно іншого літературного жанру [89]. Отже, ремарка – це слова
автора, які безпосередньо вводять і коментують пряму мову і разом утворюють
складні синтаксичні конструкції із взаємозалежними складниками. Ремарка є
зв’язуючою ланкою між авторською оповіддю та прямою мовою, а у складі діалогу
вона пов’язує репліки різних дійових осіб. У наративному тексті дієслова на
позначення паравербальної дії усмішки та сміху (надалі ПД Усмішки та ПД Сміху)
вживаються як додаток до вербального комунікативного акту і тим самим
допомагають слухачу адекватно декодувати зміст висловлення. Слід зазначити, що
ремарки бувають двох типів, залежно від того, кого представляє письменник:
мовця чи слухача [89]. Дієслова на позначення ПД Усмішки та ПД Сміху вживаються
у ремарках першого типу, що представляють мовця. Основне призначення такої
ремарки полягає в ідентифікації того, хто говорить і особливостей його
висловлення.
У складі ремарок дієслова на позначення усмішки та сміху виступають у тій самій
функціональній позиції, що й дієслова мовлення (напр., сказати, відповісти,
заперечити і т. ін.), які зазвичай вводять пряму мову. Це пояснюється
взаємозалежністю між звуковим аспектом мовлення та внутрішнім станом мовця.
Наявність дієслів усмішки чи сміху надає висловленню модальної оцінки, що
позначає радість, задоволення, симпатію, коли зміст висловлення і
паравербальної дії знаходяться у відповідності один до одного. Пор., укр. –
Перший твій поцілунок, - посміхнувся він (В.Клим), рос. – Вот это лучше, -
усмехнулся Ганин (В.Набоков), англ. Her father smiled. “I thought the walk
would do you good” (A.Stratton), нім. Sie lachte. “Was erzдhlst du fьr
Geschichte!“(E.Remarque). Таким чином, дієслова на позначення ПД Усмішки та ПД
Сміху виступають субститутами дієслів мовлення і стають носіями їх значення.
Ф.С.Бацевич і Т.А.Космеда подібні заміни дієслів мовлення, що вводять пряму
мову, дієсловами, які характеризують процес мовлення у різних аспектах,
тлумачать як метонімічні перетворення. Вони зазначають, що найчастішими
субститутами предикатів мовленнєвих дій с
- Київ+380960830922