РОЗДІЛ 2
РЕАЛИЗАЦІЯ СЕМАНТИКО-СТИЛІСТИЧНИХ МОЖЛИВОСТЕЙ
ПОЕТОНІМІВ-МІФОЛОГІЗМІВ/БІБЛЕЇЗМІВ У РАМКАХ ФОРМУВАННЯ І РОЗВИТКУ ПОЕТОНІМІЇ
ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ
2.1. Імена персонажів художнього твору міфологічного і біблійного походження
(антропоетоніми-міфологізми/біблеїзми)
Поетонімія будь-якого художнього твору становить собою неподільне ціле, в якому
кожен компонент проявляє ту чи іншу функцію. Тому не можна розглядати поетоніми
міфологічного і біблійного походження поза їх зв’язком з іншими пропріальними
одиницями тексту (такими як реальні власні назви (ВН); імена, побудовані за
типовою для зображеної епохи моделлю; відапелятивні імена; історичні та
ремінісцентні ВН та ін.) Семантика різних за джерелом походження власних імен
підчас їх взаємодії в художньому творі доповнюється новими конотемами, а це
збагачує і самі імена, і дозволяє більш повно розкрити художні образи. “Відомо,
що до нашого часу мова художньої літератури виробила багатий арсенал прийомів
використаннія власних імен як засобу художньої виразності” [153, с.27]. Треба
відзначити, що цей арсенал збагачується з появою нових художніх творів, тому що
вживання ВН носить більш суб’єктивний, ніж об’єктивний характер, тобто
залежить, в основному, від авторського задуму.
Антропоетоніми-міфологізми/біблеїзми (АПМ/АПБ) – це власні імена персонажів
художнього твору, які мають міфологічне і біблійне походження. За
термінологією, яку запропонував Л.Є. Белей, такий тип поетонімів можна віднести
до групи терціальних літературно-художніх антропонімів (антропоетонімів), які
«мають постійне онімічне значення». Ці власні назви, які завдяки широкій
відомості своїх референтів, мають обширну семантику, що включає як
лінгвістичний аспект, так і всю екстралінгвістичну інформацію про референта
даного оніма. До цієї групи можна включити окрім міфологічних і біблійних
пропріальних одиниць, також й історичні і ремінісцентні імена.
Вони відрізняються від первинних поетонімів, які є неологізмами не тільки в
літературно-художній, але й у загальнонаціональній антропонімії, і секундарних,
«план вираження яких запозичений авторами з реальної антропонімії. У
літературно-художеньому тексті вони з власної особової назви перетворюються у
власну назву персонажа» [21, с.14].
Найбільш яскраво взаємодія АПМ/АПБ з іншими типами поетонімів проявляється у
взаємодії особового імені й прізвища, а також прізвиськ, що стосуються одного й
того самого персонажа. Тоді засобом ономастичної характеристики стає не одне, а
відразу кілька пропріальних одиниць.
Під час застосування міфоніма для іменування персонажа всі властивості й ознаки
референта міфоніма переносяться на референт відповідного антропоетоніма,
відбувається актуалізація їх міфологічного змісту. Однак необхідно враховувати
той факт, що усі власні назви міфологічного і біблійного походження в
художньому тексті деміфологізовані. Вони використовуються автором як «готові»
імена з певною сумою культурних і релігійних конотацій, що вже існують у мові і
минули етап деміфологізації, а що стосується біблійних імен – і десакралізації.
Крім того, вживання таких онімів у тексті художнього твору підлягає авторському
задуму, що завжди вносить зміни не тільки в міфологічний, але й у мовний зміст
цих пропріальних одиниць.
Особливість як міфоніма, так і поетоніма полягає у тому, що їх референти не є
реальними (В.М.Калінкін називає такі денотати “віртуальними”), а під час
переходу міфологічного імені у розряд поетонімів (міфопоетонімів або
антропоетонімів) відбувається перенесення ознак одного “віртуального” об’єкта
та інший. Цим поетоніми міфологічного походження відрізняються від історичних
імен, що використовуються в художньому творі, оскільки референт історичного
імені – це особа, яка реально існувала. Що стосується біблійних онімів, то їх
об’єкти позначення мають ознаки реальності і нереальності: з одного боку,
вважають, що багато хто з біблійних персонажів реально існував. Але ці образи
значною мірою міфологізовані і наділені надприродними здібностями, що наближає
їх до “віртуальних” референтів міфонімів. Крім того, біблійні імена зберігають
сакралізованість.
Релігійні погляди сучасного суспільства різноманітні і містять у собі весь
можливий спектр віросповідань. А стосовно віри і релігії вони коливаються від
атеїзму й агностицизму до фанатичного її сприйняття. Проте, не можна не
враховувати широкого розповсюдження християнства у всіх його формах у Європі та
Америці, що не може не впливати на сприйняття читачем біблійних алюзій та імен
у художньому творі. Християнство є провідна, а часто й офіційна релігія для
багатьох країн, тому Біблія і, відповідно, біблійні оніми зберігають сакральний
аспект поряд з культурним, який є основним для міфологічних онімів. Якщо Біблію
і її сюжети описують, наприклад, в іронічному ключі, то знижений тон призводить
до десакралізації подій.
Семантико-стилістичні можливості поетонімів та їх реалізацію необхідно
розглядати з точки зору тих стилістичних функцій, які вони виконують у тексті
художнього твору. Процес поетонімогенезу безпосередньо пов’язаний з
функціонуванням поетонімів у тексті художнього твору. У ході розгортання тексту
зміст власних назв може трансформуватися, набувати нових конотем, в
міфологічних й біблійних онімах, можуть актуалізовуватися ті чи інші
міфологеми.
Говорячи про поетоніми взагалі й зокрема про АПМ/АПБ, необхідно пам’ятати про
їх багатофункціональність. В.М. Калінкін, визначаючи функцію поетоніма як
специфічну діяльність оніма під час створення образності художнього твору,
вказує, що “це залежна “перемінна”, яка змінюється разом із зміною граматичної
- Київ+380960830922