РОЗДІЛ 2
СИСТЕМИ НЕДЕРЖАВНОГО СУДОЧИНСТВА
ТА ХАРАКТЕРИСТИКИ ЇХ СКЛАДОВИХ
2.1. Системи недержавного судочинства
Правове регулювання третейського розгляду спорів включає, по суті, дві системи
недержавних судів: третейські суди та міжнародний комерційний арбітраж. Суди
першої системи, згідно з Законом України “Про третейські суди” за своєю
природою є – недержавними незалежними органами, основною ланкою недержавного
судочинства для розгляду спорів, що виникають з цивільних та господарських
правовідносин між резидентами України.
Статус третейських судів регламентується, як вказувалось, вищезгаданим Законом
України “Про третейські суди”. Завданням третейського суду є захист майнових і
немайнових прав та охоронюваних законом інтересів сторін третейського розгляду
шляхом всебічного розгляду та вирішення спорів відповідно до закону.
Постійно діючий третейський суд підлягає державній реєстрації. Згідно ст. 9
Закону, державна реєстрація постійно діючого третейського суду здійснюється
Міністерством юстиції України, Головним управлінням юстиції Міністерства
юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласними, Київським,
Севастопольським міськими управліннями юстиції протягом п'ятнадцяти днів з дня
подання його засновником заяви. До заяви додаються рішення про утворення
постійно діючого третейського суду, затверджені Положення і регламент цього
суду та список третейських суддів, копії свідоцтва про державну реєстрацію
юридичної особи та її статуту, довідка органу державної статистики про
включення цієї юридичної особи до державного реєстру. Державна реєстрація
постійно діючого третейського суду, засновником якого є всеукраїнське
об'єднання громадян, здійснюється Міністерством юстиції України. Про державну
реєстрацію постійно діючого третейського суду видається свідоцтво встановленого
зразка. Щодо часу набуття офіційного статусу, то постійно діючий третейський
суд визнається утвореним з моменту його державної реєстрації.
У Законі України “Про третейські суди” чітко регламентовані підстави для
відмови в державній реєстрації. Зокрема, до таких підстав Закон відносить
неподання вищезгаданих документів, невідповідність Положення про постійно
діючий третейський суд і його регламенту вимогам цього Закону. В разі відмови в
реєстрації Міністерство юстиції України (його орган) надсилає заявникові
письмове вмотивоване рішення. Відмову в державній реєстрації постійно діючого
третейського суду може бути оскаржено до компетентного суду.
У разі внесення змін до рішення про утворення постійно діючого третейського
суду, положення про нього, регламенту цього суду або списку третейських суддів,
засновник постійно діючого третейського суду повинен протягом 15 днів подати до
Міністерства юстиції України відповідну заяву. У разі невиконання засновником
постійно діючого третейського суду цих вимог або виявлення протягом трьох років
з дня реєстрації постійно діючого третейського суду недостовірних відомостей у
поданих на державну реєстрацію документах орган, який зареєстрував такий суд,
повинен звернутися до компетентного суду із заявою про анулювання
реєстраційного свідоцтва. Рішення компетентного суду про анулювання
реєстраційного свідоцтва постійно діючого третейського суду тягне за собою
припинення його діяльності.
Ст. 4 Закону України “Про третейські суди” закріплено принципи організації і
діяльності третейського суду. Це принципи: 1) законності; 2) незалежності
третейських суддів та підкорення їх тільки законові; 3) рівності всіх учасників
третейського розгляду перед законом і третейським судом; 4) змагальності
сторін, свободи в наданні ними третейському суду своїх доказів і у доведенні
перед судом їх переконливості; 5) обов'язковості для сторін рішень третейського
суду; 6) добровільності утворення третейського суду; 7) добровільної згоди
третейських суддів на їхнє призначення чи обрання у конкретній справі;
8) арбітрування; 9) самоврядування третейських суддів; 10) всебічності, повноти
та об'єктивності вирішення спорів; 11) сприяння сторонам у досягненні ними
мирової угоди на будь-якій стадії третейського розгляду.
До переваг розгляду справ у третейському суді відносять принципи:
мінімізації негативного впливу правових конфліктів на бізнес;
процесуальної економії;
диспозитивності.
Щодо принципу мінімізації негативного впливу правових конфліктів на бізнес. Є
підстави вважати, що підгрунтям зацікавленості бізнесових кіл у функціонуванні
недержавних незалежних органів є потенційна можливість забезпечення
відповідності процедури третейського розгляду вимогам мінімізації негативного
впливу правових конфліктів на бізнес, а її результат – вимогам юридичної
бездоганності і прогнозованості. Реалізація цієї можливості забезпечується
системою організаційних заходів, серед яких найважливішими є спеціалізація
третейських судів на вирішенні певних категорій спорів, а також обрання в
якості суддів висококваліфікованих спеціалістів у відповідній галузі. Саме за
рахунок спільності професійних інтересів третейських суддів, що перетинаються
зі сферою підприємницької діяльності сторін спору і можливе досягнення
мінімізації негативного впливу правових конфліктів на бізнес [87 - 90].
Принцип процесуальної економії при вирішенні третейських спорів полягає у тому,
що норми закону України “Про третейські суди” надають третейському суду при
розгляді спору право встановлювати власні правила цього розгляду з питань, не
врегульованих регламентом третейського суду у частині, яка не суперечить
принципам організації і діяльності судів у відповідності до зазначеного
Закону.
Стосовно принципу диспозитивності. Реалізація цьо
- Київ+380960830922