РОЗДІЛ III
ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В ГАЛУЗІ ЕЛЕКТРОЕНЕРГЕТИКИ В
УКРАЇНІ
3.1. Аналіз зарубіжного досвіду державного управління електроенергетикою та
передумови його запозичення в Україні
Реформування механізму державного управління електроенергетикою в Україні
потребує змістовного аналізу досвіду зарубіжних країн в цій сфері. Ретельне
вивчення позитиву і негативу, всіх здобутків та прорахунків реформування
електроенергетичної галузі в іноземних державах є необхідною умовою здійснення
радикальних економічних та організаційно-правових перетворень в
електроенергетиці Україні. Безумовно, що в першу чергу на увагу заслуговує
досвід провідних західних країн з високоефективною електроенергетичною галуззю,
проте чималий інтерес має також досвід окремих держав Східної Європи – нових
членів ЄС, в яких відбувається реформування державного управління
електроенергетикою та які свого часу зіткнулися з багатьма проблемами,
однаковими або схожими із сучасними українськими.
Перші кроки на шляху масштабного реформування електроенергетики на Заході були
здійснені у другій половині 1980-х – на початку 1990-х рр. За деякими
винятками, на початок 1980-х рр. енергетика у більшості країн світу була
консолідована та націоналізована у вертикально структуровані державні монополії
(зокрема, у Великій Британії, Норвегії, Ірландії, Франції, Італії, Греції та
ін.) [260, 77]. Наприклад, енергетичний сектор Італії був націоналізований в
1962 р., згідно з законом №1643 на державне об'єднання ENEL була покладена
повна відповідальність за виробництво, передачу та частково за розподілення
електроенергії. Протягом наступних 30 років структура електроенергетичної
галузі залишалася незмінною: ENEL (83,6% всієї електроенергії), муніципальні
підприємства (4,1%) та велика кількість промислових підприємств, які мали
власні електростанції (12,3%) [212, 45; 121, 30]. Енергетика Великої Британії
до 1988 р. також була націоналізованою: в Англії та Уельсі діяло 13 державних
підприємств, в тому числі Центральне електроенергетичне управління по
генерації, та 12 районних енергетичних підприємств (розподільників), які
продавали електроенергію споживачам відповідних районів [212, 34]. Практично
повністю контролювалася державою до початку 1990-х рр. і галузь
електроенергетики скандинавських країн [142, 58].
До середини 1990-х рр. в електроенергетиці ФРН, яка хоча і відрізнялася
багатоукладністю (енергокомпанії належали державному сектору, окремим землям,
кооперативам, муніципалітетам та приватному сектору), домінували регіональні
державні монополії – 4/5 електроенергії, що вироблялася, припадало на долю
електроенергетичних підприємств, які повністю або частково належали земельним
урядам (регіональні вертикально інтегровані виробники та постачальники
електроенергії „RWE”, „Preussenelektra”, „Bayerwerk”, що володіли основними
мережами). Широко розповсюдженими були енергокомпанії зі змішаним капіталом
[260, 77; 212, 43; 125, 324].
У Франції підприємства електроенергетики, як і інших найважливіших галузей,
перебували і залишаються на сьогодні в державній власності. Найбільш потужній
енергосистемі на Заході – державному електроенергетичному об'єднанню
„Electricite de France” (EdF) належить 90% (за потужністю) електростанцій
країни, всі магістральні мережі електропередачі та розподільчі мережі, на його
долю припадає 95% всієї виробленої електроенергії [212, 38; 124, 16].
Таким чином, до початку реформ для енергетичних господарств більшості
економічно розвинутих країн (переважно – держави Західної Європи) були
характерні вертикальна інтеграція, наявність великих компаній, ускладнення та
об'єднання енергосистем, а також централізація їх управління. В той же час, в
низці інших країн (наприклад, США та Японії) основою електроенергетики були і
залишаються приватні компанії. Так, більша частина встановленої потужності
електростанцій США належала приватним енергокомпаніям (76,8%), інша –
муніципалітетам та штатам (10,3%), федеральним (9,6%) та кооперативним (3,3%)
енергокомпаніям [212, 46]. Приблизно таке співвідношення зберігається і на
сьогоднішній день; на території 50 штатів працює понад 3000 компаній різних
форм власності, однак 70% загального обсягу виробництва електроенергії припадає
на приватні компанії. Необхідними умовами діяльності енергопостачальних
компаній є отримання ліцензії та адміністративне закріплення за компаніями зон
обслуговування, в межах яких вони несуть юридичну відповідальність за надійне
енергопостачання споживачів [307, 61]. В Японії частина генеруючих потужностей
приватної форми власності складає 74%, державної – лише 6% [212, 33].
Серед основних передумов реформування електроенергетики в зарубіжних країнах
називаються геополітичні зміни в світі (глобалізація економіки, посилення
міжнародної конкуренції за ринки збуту продукції в усіх секторах економіки та
ін.), економічні чинники (намагання залучити інвестиції в галузь, відсутність
стимулів для підвищення ефективності енергетичних компаній) та ряд
технологічних факторів [237, 25]. Основні цілі та завдання, які ставилися при
проведенні реформ в енергетичній галузі, залежали як в цілому від рівня
економічного розвитку країни, так і від конкретних, специфічних умов [260, 77;
132, 31]. Наприклад, у Великій Британії, Аргентині та Австралії основною метою
реформ було зниження вартості електроенергії для споживачів за рахунок
підвищення ефективності роботи галузі, в США – зниження різниці в тарифах у
різних регіонах країни та зміцнення міжсистемних зв’язків, в Угорщині та
Таїланд
- Київ+380960830922