РОЗДІЛ 2
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ЗЕМЕЛЬНИМИ РЕСУРСАМИ
2.1. Моніторинг у системі управління земельними ресурсами
Проблема раціонального використання і охорони земельних ресурсів є однією з
найважливіших проблем сучасності. Як компонент навколишнього середовища, місце
проживання людини й умова її життя, земельні ресурси беруть участь у
суспільному виробництві, виступають як засоби виробництва і джерело задоволення
потреб людини. Але постійне підвищення інтенсивності використання земельних
ресурсів посилює вплив суспільства на природу, спричиняє забруднення
навколишнього середовища.
Зростаючі антропогенні навантаження на земельні ресурси визначають необхідність
охорони земель України й організацію їхнього раціонального використання як одне
з головних стратегічних завдань державної політики. І такий підхід не є
безпідставним.
Основою для прийняття управлінського рішення щодо ефективного використання
земель є інформація, яку отримує суб’єкт управління від об’єкта управління
[11]. На підставі такої інформації приймаються адекватні заходи, які
відповідають інтересам суб’єкта управління. Певна річ, є багато шляхів
отримання такої інформації, але надзвичайно великий інтерес становить
моніторинг земель, який являє собою систему спостереження за станом земельного
фонду з метою своєчасного виявлення змін, їх оцінки, відвернення та ліквідації
наслідків негативних процесів у землекористуванні.
Основним завданням моніторингу земель є прогноз змін у землекористуванні, які
очікуються від господарської діяльності, та наслідків, що можуть виникнути при
цьому. Завданням моніторингу земель є збір інформації, необхідної для ведення
державного земельного кадастру, організації землекористування та
землевпорядкування, здійснення державного контролю за використанням і охороною
земель з метою запобігання негативним процесам [28].
Вимогою часу є відпрацювання технологічних засад моніторингу земель.
Моніторинг земель набуває особливої актуальності, бо тільки він дасть
можливість чітко визначити кількісні та якісні характеристики земельних
ресурсів і, у разі необхідності, прийняти своєчасні заходи, адекватні сучасному
стану земель.
Ідея моніторингу земель походить із США та Канади, де в рамках державної служби
ґрунтів як самостійної державної організації виступають в основному дві функції
управління земельними ресурсами: організація земельного кадастру та державний
контроль за використанням і охороною земель.
Головною функцією моніторингу земель в цілому є ведення систематичних
спостережень за станом земельних угідь, їхні різноманітні обстеження за
допомогою знімань та інших властивих для моніторингу методів, з метою
забезпечення відповідних органів і служб інформацією, необхідною для контролю
за використанням земель. Важливим об’єктом контролю є стан населених пунктів та
територій, зайнятих нафтогазодобувними об’єктами, очисними спорудами,
гноєсховищами, складами паливно-мастильних матеріалів, добрив, стоянками
автотранспорту, захороненнями токсичних промислових відходів і радіоактивних
матеріалів, а також іншими промисловими об’єктами, що завдають шкоди
навколишньому середовищу [63].
Слід зазначити, що моніторинг земель покликаний ініціювати природоохоронний,
ресурсозберігаючий та відтворювальний, тобто раціональний, характер їхнього
використання, передбачаючи збереження ґрунтів і обмеження негативного впливу на
них.
При цьому об’єктом моніторингу повинен бути увесь земельний фонд країни,
незалежно від форм власності на землю. Моніторинг необхідно проводити на всіх
без винятку категоріях земель, незалежно від їх правового режиму і характеру
використання.
Система державного моніторингу земель в Україні здійснюється на чотирьох
рівнях:
локальному – на території окремих землеволодінь, землекористувань, ділянках
ландшафтів;
регіональному – у межах адміністративно-територіальних одиниць, на територіях
економічних і природних регіонів;
національному – охоплює всю територію України;
глобальному – пов’язаний з міжнародними науково-технічними програмами.
Сьогодні, як ніколи, існує нагальна необхідність не просто оцінки, а
об’єктивної оцінки екологічного стану земель. Така оцінка повинна проводитися
органами системи Державного комітету України по земельних ресурсах і потребує
реалізації цілого комплексу обов’язкових заходів:
збір інформації про стан земель за спеціальним переліком показників;
створення бази даних;
аналіз і обробка інформації;
порівняння фактичних параметрів з нормативними;
групування (районування) земель за категоріями згідно з нормативами;
розробка заходів реагування, адекватних екологічному стану земель.
Звісно, передумовою проведення всіх цих заходів повинна бути повна, достовірна
та своєчасна інформація, яка повинна акумулюватися різними контролюючими
органами на рівні регіонів, що належать до відомств, перелічених у постанові
Кабінету Міністрів України від 23 вересня 1993 року № 785 “Положення про
державний моніторинг навколишнього природного середовища”. Згідно з цією
постановою підприємства, установи та організації, що ведуть спостереження за
станом навколишнього природного середовища, зобов’язані безплатно передавати
дані спостережень або іншу інформацію щодо стану земельних ресурсів на запит
органів державної виконавчої влади, в тому числі державних земельних органів
[113].
Основною проблемою проведення моніторингу є необхідність визначення органу,
який буде координувати цей процес. На нашу думку, роботу з моніторингу земель
повинні координувати регіональні центри моніторингу земельних ресурсів. Тобто,
необхідним є проведення регіонального моніторингу. Але
- Київ+380960830922