РОЗДІЛ 2
СЕМАНТИКО-ПРАГМАТИЧНА ЗУМОВЛЕНІСТЬ
СУБ’ЄКТИВНОЇ МОДАЛЬНОСТІ ДД
2.1. Категорія суб’єктивної модальності в історії лінгвістичної науки
Питання, пов’язані з категорією модальності, належать до переліку тих
суперечливих проблем мовознавства, які на кожному етапі розвитку лінгвістичної
думки не лише не втрачають своєї актуальності, а навпаки – набувають нових
аспектів. Та складність вивчення модальності, на яку вказують усі її
дослідники, значною мірою визначається вже тим фактом, що в цій категорії
пов’язані такі ключові поняття комунікативного процесу, як об’єктивна
дійсність, висловлення та його автор (мовець). На нашу думку, антиномія “мова –
мовлення” призвела в кінцевому результаті до таких значних розбіжностей у
трактуванні й розумінні категорії модальності загалом і СМ зокрема. Іншим
приводом до різночитань досліджуваної категорії є приналежність самого терміна
до найбільш контраверсійних у мовознавстві. Частково це спричиняється
інтерференцією його значень з відповідниками із логіки, психології, філософії
[284, с. 22]. Дихотомічна природа категорії модальності теж не сприяла її
вичерпному тлумаченню, оскільки лінгвісти або описували як домінанту об’єктивну
модальність (далі ОМ) і залишали поза увагою модальність суб’єктивну (далі СМ),
або зосереджували свою увагу на засобах вираження суб’єктивної модальності,
нівелюючи модальність об’єктивну. Крім того, складність обговорюваної проблеми
полягає в розмаїтості та гетерогенності модальних значень і їх суміжності з
іншими мовними (а ще частіше мовленнєвими) явищами. Саме дифузність
функціонально-семантичних полів тих синтаксичних категорій, які безпосередньо
межують з категорією модальності, призводять до виникнення спірних питань
співвідношення СМ з категоріями експресивності, суб’єктивності, оцінності тощо.
Мусимо визнати, що найскладнішою залишається проблема співвідношення
емоційності та модальності. Задля усунення подальших непорозумінь, вважаємо за
доцільне схарактеризувати природу їх взаємодії. Емоційність розуміється нами як
широка психологічна категорія, пов’язана з будь-яким проявом реакції людини на
ті чи інші зовнішні чи внутрішні подразники. У розумінні Є.В. Милосердової,
“вона не замикається на мовних засобах вираження, швидше навпаки – лише окремі
її прояви входять у сферу мови” [194, с. 7]. Саме в цій порівняно невеликій
площині відбувається зближення категорії модальності та емоційності, втім свого
повного вираження емоційність набуває у мовленні, тобто на рівні дискурсу.
Вважаємо, що категорія СМ є тим важелем, який переводить психічні прояви і
реакції у власне граматичну площину [241, с. 74-80].
На різних етапах розвитку лінгвістики поняття модальності то звужувалося до
поняття способу, то розширювалося, зливаючись фактично з категоріями оцінки та
експресивності, і ставало якимось метамовним явищем, втрачаючи будь-які логічні
обриси. Концепція модальності привертала увагу багатьох дослідників, починаючи
від Аристотеля [9] і І.Канта [131]. Значний внесок у вивчення категорії
модальності зробили такі вчені, як Ф.А.Агаєва [1], В.Г.Адмоні [3], Т.Б.Алісова
[5], Н.Д.Арутюнова [17], Ш.Баллі [26], О.І.Бєляєва [36], Е.Бенвеніст [38],
Л.А.Бірюліна, Е.Е.Корді [39], О.В.Бондарко [42], Т.В.Булигіна, А.Д.Шмельов
[50], В.В.Виноградов [56], О.М.Вольф [63], В.Г.Гак [69], І.Р.Гальперін [71],
О.В.Гулига, О.І.Шендельс [86], В.Дресслер [97], Г.А.Золотова [120],
Г.В.Колшанський [148], М.В.Ляпон [179], О.В.Милосердова [195], В.З.Панфілов
[215], Н. Є. Петров [219], М. К. Сабанєєва [238], О.М.Старикова [271],
В.М.Телія [280], В.М. Ткачук [284], З.Я.Тураєва [287], Н.Ю.Шведова [306],
Н.А.Шигаревська [309] та багато інших, однак наявність великої кількості робіт
ще не означає, що про категорію модальності в лінгвістиці вже висловлено все.
Очевидно, не можна не погодитися з думкою В.З.Панфілова, який слушно зауважує:
“Напевно, немає іншої категорії, про мовну природу й склад часткових значень
якої висловлювалася така кількість різноманітних і суперечливих думок, як про
категорію модальності” [215, с. 37].
Нам видається актуальним простежити еволюцію поглядів на СМ як складник
лінгвістичної категорії модальності та актуалізувати основні принципи її
розуміння на сучасному етапі розвитку мовознавства. Потреба цього викликана
тим, що в нашій роботі СМ вивчатиметься, по-перше, не на рівні речення чи
тексту, а дискурсу, по-друге, з урахуванням конкретного персонажа-мовця як
єдиного і повноправного витворювача суб’єктивно-модальних смислів (про еволюцію
поглядів на суб’єктивну модальність див. Додаток З).
Окрім модальності речення, це питання вже піднімалося нами у першому розділі,
на рівні тексту так само функціонує модальність як його категорія. У розумінні
Г.Я. Солганика, модальність – це найважливіша семантична категорія тексту.
Поряд з логічним розвитком теми, думки кожне речення-висловлення містить
модальне значення, за допомогою якого визначається тон, стиль тексту, ступінь
його об’єктивності чи суб’єктивності, емоційної насиченості. Лінгвіст
розмежовує зовнішньомодальні та внутрішньомодальні засоби, наголошуючи на тому,
що перші визначають загальний характер модальності тексту, а другі, взаємодіючи
із зовнішньомодальними засобами, розвивають, конкретизують, диференціюють
загальну модальність тексту, зумовлюючи багатогранність форм модальності як
тестової категорії [268, с. 72-73].
Відштовхуючись від широкого розуміння категорії модальності і, зокрема, СМ як
рівнозначної субкатегорії першої, а не другорядного її складника, слід
констатувати, що СМ – це функціонально-семантичний компонент семантики
предикативно
- Київ+380960830922