РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ ВЧИТЕЛІВ В
УМОВАХ КОМПЛЕКСУ “КОЛЕДЖ-УНІВЕРСИТЕТ” В УКРАЇНІ
Передумови становлення навчально-наукових комплексів у вітчизняній педагогічній
думці
Аналізуючи процеси становлення і розвитку комплексу “коледж-університет” в
системі педагогічної освіти України у національному та світовому вимірі, у
першу чергу слід звернутися до наукових розвідок провідних учених у галузі
історії педагогіки: М.І.Богуславського, Я.І.Бурлаки, Г.Васькович, О.М.Ветлєва,
Л.П.Вовк, О.Н.Дем'янчук, О.А.Дубасенюк, О.М.Кузя, М.С.Лисенка,
М.В.Левківського, О.О.Любара, Є.М.Мединського, В.І.Онопрієнка, Ю.Д.Руденка,
С.О.Сірополка, О.В.Сухомлинської та ін. [20, 144, 37, 10, 25, 29, 36, 43, 109,
81, 99, 152, 214, 225]. Це дозволить конкретизувати витоки становлення
національної педагогічної освіти в цілому, передумови розвитку
навчально-наукових комплексів у галузі професійно-педагогічної освіти,
обґрунтувати сутність, значення комплексу “коледж-університет”, визначити рівні
та тенденції розвитку його в системі неперервної професійної освіти України у
період 1991-2003 рр. для узагальнення практики психолого-педагогічної
підготовки учителів у навчально-наукових педагогічних комплексах.
В історії вітчизняної педагогічної думки витоки становлення педагогічної освіти
у цілому сягають у часи створення та діяльності Острозької академії, заснованої
в останню третину ХVI ст. волинським магнатом князем Костянтином Острозьким.
Залучення до викладацької роботи найвизначніших українських та зарубіжних
учених, кваліфікованих фахівців з різних галузей знань, загальноосвітній
характер змісту навчання (передбачав опанування “семи вільних мистецтв”,
слов’яно-руську, грецьку, латинську мови) слугувало запорукою успіху академії,
про який свідчить наукова, громадсько-політична, просвітньо-педагогічна
діяльність її вихованців: гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного, ученого
Мелетія Смотрицького; педагогів і просвітян Івана Борецького, Івана
Вишенського, Дмитра Самозванця та ін.
Наступником у формуванні плеяди вчителів і просвітян була Києво-Могилянська
академія – вища школа й всесвітньо відомий культурно-освітній центр в Україні.
Заснований цей заклад був у 1632 р. на базі двох шкіл – Київської братської і
Лаврської. Зміст освіти в академії мав яскраво виражене гуманістичне
спрямування, у навчально-виховному процесі гармонійно поєднувалися національні
традиції українського шкільництва та кращі здобутки західноєвропейської
педагогічної думки. Серед вихованців і викладачів Києво-Могилянської академії
було багато видатних педагогів, діячів науки і культури: П.Могила, С.Полоцький,
Ф.Прокопович, Г.Сковорода, Є.Славинський та ін.
За твердженням відомих дослідників історії української педагогічної думки
С.О.Сірополка, І.Я.Франка та ін. на території України саме Острозька та
Києво-Могилянська академії стали першими осередками формування
науково-педагогічної еліти, вчителів-фундаторів національного шкільництва [214,
240]. Безсумнівно, варто пам’ятати про те, що переважну більшість учителів шкіл
грамоти, парафіяльних шкіл, домашніх наставників та мандрівних учителів
представляли студенти-бурсаки, вихованці духовних шкіл, освічені козаки. Саме
вони здійснювали широку культурно-просвітницьку роботу серед населення України
у XVI-XVIII ст., хоча належної педагогічної освіти й умов для формування їх
педагогічної майстерності, професійної компетенції у зазначений історичний
період організовано ще не було.
Аналіз історико-педагогічних праць учених М.І.Богуславського, О.В.Глузмана,
Ф.Г.Паначина, С.О.Сірополка та ін. свідчить, що проблема організації
педагогічної освіти постала в найстарішому українському університеті –
Львівському, заснованому 1661 р. на базі Львівської єзуїтської школи-колегії за
підтримки польського короля Яна Казимира [25, 49, 214, 142]. Тісна співпраця
Львівського університету з Києво-Могилянською академією сприяла формуванню
висококваліфікованих викладачів для Московської академії, Петербурзької
семінарії, Чернігівського, Переяславського, Харківського колегіумів, а також
європейських університетів: Паризького, Празького, Римського [49, c.111-112].
Історіографічний аналіз наукової літератури дає підстави стверджувати, що
Львівський університет був починателем організованої гуманітарної педагогічної
освіти і зберігав пріоритет у зазначеній галузі до початку ХІХ ст. – заснування
Харківського Імператорського університету та на базі його педагогічного
інституту. Зокрема, підтвердженням цього є відкриття наприкінці ХVIII ст. у
Львівському університеті гімназії, яка мала стати середовищем для педагогічної
практики слухачів гуманітарних дисциплін. А також відкриття 1787 р. на базі
Львівського університету українського інституту для підготовки вчителів для
реальних і класичних гімназій [78, с.145-147;111, с.20]. Львівському
університету належить також першість у галузі підготовки викладачів середніх
спеціальних навчальних закладів у Львові та на Буковині: лісової, ветеринарної,
агрономічної, політехнічної шкіл, торгової академії. Авторитетним свідченням
професійно-педагогічного спрямування названого закладу є діяльність відомих
педагогів, випускників Львівського університету: Я.Боголовського,
Я.Заболоцького, П.Лозія, І.Мартиновича, І.Франка та ін.
Дослідження витоків становлення та розвитку національної педагогічної освіти
передбачає стислий огляд діяльності російських навчальних закладів у
визначеному напряму, оскільки у період ХІХ – початку ХХ ст. значна частина
України входила до складу Російської
- Київ+380960830922