РОЗДІЛ 2
СТРУКТУРА, ПІДСТАВИ ВИНИКНЕННЯ, ЗМІНИ ТА ПРИПИНЕННЯ ЗЕМЕЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНИХ
ПРАВОВІДНОСИН
. Структура земельно-процесуальних правовідносин
Оскільки земельно-правовий процес є діяльністю, що пов’язана із застосуванням
земельно-правових норм, науково-практичного значення набуває проблема
суб’єктного складу земельно-процесуальних правовідносин, аналіз якої є важливим
для виявлення специфіки земельно-процесуальної діяльності окремих суб’єктів у
земельно-процесуальних провадженнях.
Проблема суб’єктів права, що достатньо досліджена в юридичній літературі,
традиційно розглядалася в загальному плані. Так, Г.А. Аксеньонок до суб’єктів
земельних правовідносин відносить державу, державні органи управління земельним
фондом, землекористувачів (громадян, державні й громадські підприємства,
установи й організації) [76, с. 73]. На жаль, питання земельної
правосуб’єктності не отримали належного висвітлення у вітчизняній правовій
літературі, що пояснюється такими обставинами: по-перше, тривалий час
дослідження питань, пов’язаних із суб’єктами права власності на землю,
обмежувалися розглядом лише правосуб’єктності держави; по-друге, земельні
ресурси мають свої особливості в силу свого природного походження, що істотно
впливає на земельну правосуб’єктність.
Стосовно суб’єктів процесуальних правовідносин, то їх визначення в юридичній
науці має свої особливості. До суб’єктів – цивільно-процесуального права
належать: судові органи та їх посадові особи; особи, які беруть участь у
справі; особи, які сприяють у здійсненні правосуддя [100, с. 109–110];
адміністративно-процесуального права – громадян; органи державного управління;
державні підприємства, установи, організації; громадські організації та їх
органи, що волоодіють адміністративно-процесуальною правосуб’єктністю;
службовці, що є носіями адміністративних прав і обов’язків; передбачені законом
інші органи державної влади та їх представники [153, с. 198].
У силу публічно-правових засад, притаманних земельно-правовому процесу,
специфічною особливістю земельно-процесуальних правовідносин є участь у них
представника органів державної влади або органів місцевого самоврядування. У
зв’язку з цим у юридичній літературі суб’єктів правовідносин підрозділяють, з
одного боку, на безпосередньо заінтересованих у результатах юридичного процесу,
тобто тих, захисту інтересів, реалізації суб’єктивних прав або юридичних
повноважень, здійсненню юридичних обов’язків яких сприяє весь арсенал
процесуальних способів, засобів і прийомів, а з іншого – на лідируючих
суб’єктів, що виконують свої функції в “чужому” інтересі, з метою оптимального
вирішення юридичної справи, що розглядається [104, с. 94].
Зокрема, можна погодитися з думкою А.П. Гетьмана, який зазначає, що суб’єкти
еколого-процесуальних правовідносин мають різний інтерес в еколого-правовому
процесі й діють відповідно до свого інтересу. Крім того, певна частина
суб’єктів таких відносин наділяється законодавством владними повноваженнями,
необхідними для реалізації інтересу інших суб’єктів у вирішенні
індивідуально-конкретних еколого-юридичних справ. Тому вчений пропонує прийняти
за основу для класифікації суб’єктів еколого-процесуальних правовідносин
розподіл на безпосередньо заінтересованих і лідируючих суб’єктів, позначивши
першу групу як основну, а другу – як допоміжну [43, с. 100].
Група основних суб’єктів земельно-процесуальних правовідносин складається з
юридичних і фізичних осіб. До юридичних належать: підприємства, установи,
організації, спільні підприємства, міжнародні об’єднання й організації за
участю українських та іноземних юридичних осіб, підприємства, що цілком
належать іноземним інвесторам, а також іноземні держави, міжнародні
організації, іноземні юридичні особи. До фізичних осіб відносяться: громадяни
України, іноземні громадяни, а також особи без громадянства. Характерною
ознакою суб’єкта земельно-процесуальних правовідносин є належні йому
процесуальна право- і дієздатність, яку доцільно визначати за аналогією з
нормами цивільно-процесуального права щодо загальної процесуальної право- і
дієздатності, з урахуванням вимог земельного законодавства.
Вчений-правник А.П. Гетьман зазначає, що еколого-процесуальна правосуб’єктність
громадян України значно вужче загальної цивільної правосуб’єктності, якою
наділяються фізичні особи. Вона охоплює тільки одну, й досить специфічну,
частину тих прав і обов’язків, що мають громадяни України, а саме – право на
чисте й здорове навколишнє природне середовище, можливість володіти й
користуватися природними ресурсами [43, с. 103].
Суб’єкти процесуальних правовідносин пов’язані між собою корелятивними
зв’язками, але щоб специфічний соціальний зв’язок такого типу не виявився
тільки можливістю, передбаченою нормами процесуального права, суб’єкти
процесуальних правовідносин повинні мати процесуальну правосуб’єктність, що є
загальною передумовою участі громадян, організацій у правовідносинах, являє
собою встановлену законом можливість бути суб’єктом процесуальних правовідносин
і охоплюється поняттям процесуальної правоздатності й процесуальної
дієздатності [119, с. 216]. Процесуальна правоздатність – це встановлена
законом можливість мати процесуальні права й обов’язки. Особливість
процесуальної правоздатності полягає в тому, що вона виникає одночасно з
правоздатністю в матеріальному праві, реалізація норм якого здійснюється в
юридичному процесі [119, с. 216].
Під земельно-процесуальною правоздатністю, на нашу думку, слід розуміти
можливість
- Київ+380960830922