РОЗДІЛ 2
У ЖИТТЄВОМУ ВИРІ (БІОГРАФІЧНИЙ АСПЕКТ)
Теодот Галіп походить зі старовинного роду буковинських шляхтичів, які, попри
гордість за своє походження, твердо трималися рідного народу, означуючи йому
дорогу просвіти й добробуту.
За часів молдавського господарювання родина Галіпів належала до так званих
мазилів, які по прилученню Буковини до Австрії ставали здебільшого священиками
або ж церковними півчими.
Батько талановитого буковинця був шанованим у краї священнослужителем. „О.
(отець. ? О.К.) Галіп при безмежній скромності характеру жертвує всі свої сили
церкві і руському народові і дає нам приклад, гідний наслідування,” –
зазначалося в замітці „Православного буковинського календаря” 1900 року [158;
с. 95]. Із 1906 р. отець Мелетій Галіп неодноразово обирався радником
Буковинської архієпископської консисторії, а також заступником голови
народно-демократичної партії Буковини, 1913 р. – членом українсько-румунської
комісії, створеної для розв’язання назрілих церковних питань. „У своїй великій
родині Мелетій Галіп [...] підтримував атмосферу європейської культурності не
лише в побуті, але й у ставленні до свого народу. Він відзначався світлим
розумом, завжди дбав, щоб у його хаті були в пошані всі національні надбання, а
надто ж творчість Т. Шевченка,” – зауважував М. Івасюк [107].
Активну участь в житті буковинської громади брала й мати письменника Єфрозина
Галіп. Вона була однією із засновниць „Жіночої громади” (1906), яку очолила
1912 р., згодом належала до централі „Товариства православних русинок”. Завдяки
вродженій тактовності, працьовитості й підприємницькому хистові здобула
неабияку пошану в громаді.
Є. Галіп ініціювала поширення домашнього промислу. Щоб показати багатство
народної культури, „Жіноча громада” влаштовувала численні крайові та закордонні
виставки. Так, у 1912 р. товариство представило українське мистецтво в Коломиї,
а за виставки у Відні, Гаазі та Києві 1913 р. одержало золоту медаль.
Чільне місце в житті цієї громадської організації посідала культурно-освітня
праця. Щозими проводилися курси лекцій (відчити), ставилися аматорські
спектаклі. „Жіноча громада” прилучалася до пошановування О. Кобилянської,
підготовки Шевченківських свят. Кошти від цих заходів, а також від реалізації
виробів домашнього промислу (насамперед різьбярських, килимарських та вишивок)
на „Крайовому базарі” пішли на відкриття жіночої бурси й кількох дитсадків.
Стараннями товариства працював курс для неписьменних.
Автори книги „Буковина ? її минуле і сучасне” наголошують, що з появою
самостійних жіночих організацій „Жіноча громада” та „Товариство православних
русинок” неабияк пожвавилося життя краю: „Організаційна праця над селом, опіка
над дітьми і молоддю, кравецька робітня, вишивальня, культурно-освітня праця ?
це були ділянки, які поволі, по черзі розвивали жіночі організації Галичини,
віддаючи їх згодом окремим товариствам. А тут сконцентрувалися вони впродовж 8
років в одній чи двох організаціях та ще були ведені з таким небувалим успіхом.
Приспані сили українського жіноцтва на Буковині пробудились до життя! За
короткий час вони зуміли надолужити те, що проґавили, та ще й внесли у наше
життя багато нового” [4; с. 838]. Чимала заслуга в цьому й Єфрозини Галіп.
Тож цілком закономірно, що така родина виплекала для України достойного і
вірного її сина – громадсько-політичного та культурного діяча, письменника,
дипломата, українського патріота Теодота Мелетійовича Галіпа.
Майбутній письменник народився 19 червня 1873 року в невеличкому селі Волока
Вижницького округу (нині – Вижницький район Чернівецької області). Пізніше, уже
на чужині, він зі щемкою ностальгією згадуватиме проминуле тут дитинство:
„малих шляхотських санкюлотів”, тужливі пісні старої служниці Ції, дотепні
анекдоти візника Івана Гуцуляка.
Добре підготовлений талановитим учителем місцевої школи Партенієм Данчулом,
одразу пішов до четвертого класу чернівецької школи, а через рік – і до
гімназії, де свого часу навчалися Сидір і Григорій Воробкевичі, Міхай Емінеску.
Учні-українці мали нагоду спілкуватися на ексгортах, співали українські пісні,
плекали козацькі традиції. „Зі середньої школи ми винесли любов до народу і
бажання працювати для його національно-культурного піднесення”, – напише Галіп
у своїх споминах [75; ч. 1-2; с. 156].
Успішно склавши матуру, 1891 року вступає на юридичний факультет Чернівецького
університету, який став для нього не лише вищим освітнім щаблем, але й смугою
суперечливих світоглядних блукань, наполегливого самопошуку і, врешті, –
самовизначення.
2.1. Становлення світоглядних переконань
До того, ще в гімназійні роки, він піддається захопленню „обшерускістю”. Й не
дивно, що його перші вірші, які від 1891 р. друкуються у львівському
москвофільському виданні „Бес?да” і в такої ж орієнтації „Православной
Буковине”, – російськомовні. Це переважно лірика (є, щоправда, й епічний твір –
поема „Б?личь”, якій помітно бракує щирості почуттів, притаманної пізнішим
україномовним поезіям автора). „Сухі патріотичні деклямації та деклямації на
тему нашої недолі та нужди”, – скаже про них В. Сімович у некролозі 1943 року
[175]. Хоча, до честі Галіпа, писані вони не осоружним „язичієм”, а чистою
російською мовою, вирізнялися чіткістю думки й довершеністю форми.
Можна дискутувати щодо першопричини Галіпового москвофільства. Ф. Погребенник,
наприклад, вважав, що позначився вплив батька, вочевидь маючи його за „твердого
русина”; М. Івасюк вбачав тут „гріх молодості”. Однак імовірно, що визначальним
фактором при цьому все-таки була шалена москвофільська пропаганда, спрямована
передусім на студентську молодь, а також перебування в нетрях відповідно
- Київ+380960830922