РОЗДІЛ 2
ДІЯЛЬНІСТЬ ДЕРЖАВНИХ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОУПРАВЛІННЯ ЩОДО
СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ПІДТРИМКИ ДІТЕЙ, ЯКІ ПОТРЕБУВАЛИ ЗАХИСТУ
2.1. Соціально-педагогічна підтримка дітей в освітній діяльності земств
Після проведення земської реформи 1864 р. функції соціального захисту
населення, у тому числі, дітей та підлітків перейшли до земських органів
місцевого самоврядування. У зазначений період зберігався принцип педагогізації
соціальної роботи. На відміну від попередніх років у цей час державна допомога
дітям здійснювалась земськими органами місцевого управління [114, 126]. Деякі
дослідники, не ототожнюючи заклади місцевого самоврядування з державними
органами, вважають, що у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. державної
системи соціальної опіки підростаючого покоління у Російській імперії не
існувало [54, 58]. Згідно з Положенням про губернські та повітові земські
установи від 1 січня 1864 р. та Правилами застосування цього закону, що були
опубліковані влітку 1865 р., у 34 земських губерніях Російської імперії почали
діяти виборні земські збори та їх виконавчі органи – управи, що займалися
вирішенням поточних питань. Земствам доручалося організовувати місцеве
господарство, асигнувати кошти на утримання в’язниць і належного стану доріг, а
також сприяти економічному розвитку повітів та губерній, охороні здоров’я
населення, поширенню освіти серед народу, виконанню функцій суспільної опіки,
тобто це були державні органи управління окремими територіями, відділи
державного апарату на місцях.
Однією із сфер діяльності земських органів протягом всього часу їх існування
був соціальний захист дітей та підлітків. Соціально-педагогічна діяльність
земств мала досить складну структуру. В першу чергу, необхідно зазначити, що у
процесі освітньої діяльності земства вирішували і соціально-педагогічні
завдання. Щоб отримати освіту, представникам незаможних верств населення,
насамперед селянам, необхідна була соціальна допомога. Соціально-педагогічні
аспекти освітньої діяльності полягали у створенні і фінансуванні навчальних
установ (народних шкіл і професійних закладів), а також матеріальній підтримці
дітей і підлітків, які навчалися в установах усіх типів (призначення земських
стипендій, оплата навчання, безкоштовне навчання у земських освітніх закладах).
Згідно з Положенням про земські установи до їх функцій було віднесено і
“попечение о развитии средств народного образования и... участие в заведывании
содержимыми на счёт земства школами и другими учебными заведениями” [253, 6].
Отже, земства вирішували безліч питань, пов’язаних з навчанням та вихованням
дітей, використовуючи різні шляхи впливу на освітні заклади, зокрема, з метою
вирішення соціальних завдань. Так, відкриваючи нові школи, земства надавали
перевагу двокласним училищам з п’ятирічним терміном навчання перед однокласними
з трирічним [43, 8]. Діючі однокласні школи переводились на чотирирічне
навчання або перетворювались на двокласні земські училища [346, 1]. А відтак
розширювалися освітні можливості сільських шкіл.
Крім того, земства займалися безпосередньо соціальною роботою, зокрема, у сферу
їхньої діяльності входило фінансування сирітських притулків. Відповідно до
статті 2 Положення про земські установи та Статуту громадської опіки на земства
було покладено утримання сирітських будинків [39, 452]. Необхідно зазначити, що
інших законодавчих актів, які б роз’яснювали обов’язки земств щодо здійснення
соціальної підтримки населення не існувало. Це викликало багато непорозумінь.
Наприклад, Херсонське губернське земство звернулося у 1912 році до Міністерства
внутрішніх справ із спеціальним запитом про обов’язки по утриманню та вихованню
сиріт і “підкинутих” дітей. Міністерство дало відповідь, що опіка дітей,
позбавлених батьківського піклування, є обов’язком земських органів, а не уряду
[104, 65]. Земські установи також утримували дітей у прийомних сім’ях,
допомогали дітям з вадами розвитку, здійснювали різнопланову роботу з
неповнолітніми, схильними до правопорушень. Періодично земства влаштовували
благодійні вистави, виставки та інші масові заходи, прибутки від яких
направлялися на задоволення соціальних потреб дітей та підлітків. Земські
установи видавали одноразову допомогу до різних свят (Різдво, Великдень). За
рахунок земств також влаштовувались тимчасові дитячі установи, наприклад, літні
табори, притулки для дітей воїнів під час Першої світової війни. (Див. Додаток
В).
У середині 60-х рр. ХІХ ст. народні школи перебували у глибокому занепаді: не
вистачало приміщень, вчителів, підручників. Основна причина незадовільного
стану справ полягала у відсутності фінансової підтримки народної освіти з боку
держави. До цього часу забезпечення учнів підручниками та навчальним приладдям
було обов’язком сільських громад або батьків. У доповіді земської управи
Остерського повіту Чернігівської губернії говорилось, що майже всі народні
училища знаходяться у дуже сумному стані, мають незручні приміщення, що не
опалюються. Не вистачає класних меблів, підручників, навіть Євангелія. А відтак
усі учні погано читають, у багатьох училищах математика взагалі не викладається
[67, 98]. Тому з 1867 р. повітові та губернські земства починають виділяти
кошти на фінансування діючих шкіл (зарплату вчителям, оренду будинків для
навчальних закладів, закупівлю меблів, письмового приладдя та книг) [365, 29].
Водночас земства почали відкривати власні школи і дбати про їхній добробут та
матеріальне забезпечення. Ці навчальні заклади відносились до міністерських
шкіл і офіційно називались “Початкові народні училища у губерніях, на які
розповсюджується дія Положе
- Київ+380960830922