Кримінальна відповідальність за забруднення, засмічення та виснаження водних об'єктів

РОЗДІЛ 2. Спеціальні питання кримінальної відповідальності за забруднення,
засмічення та виснаження водних об'єктів
2.1. Кваліфікуючі ознаки складу злочину передбаченого ч. 2 ст. 242 КК України
...............................................................................
156
2.2. Відмежування злочину забруднення, засмічення та виснаження водних об'єктів
від суміжних злочинів та аналогічного адміністративного делікту
...........................................................
166
Висновки до розділу 2
......................................................................
178
Висновки
.....................................................................................
180
Список використаних джерел ..................................................
188
ВСТУП
Актуальність дослідження. Право власності українського народу на природні
ресурси, які знаходяться в межах території України, закріплені Конституцією
України від 28 червня 1996 року (ст. 13) [1]. Визнається, що кожний громадянин
має право користуватися природними ресурсами відповідно до чинного
законодавства [19].
Це визначається і Водним кодексом України від 6 червня 1995 року згідно з яким
ст. 47, 48 юридичним особам і громадянам надано право за­гального та
спеціального водокористування. Тому, відповідно до ст. 13 Конституції, ми
можемо стверджувати, що право на водокористування є в Україні конституційним.
До водних ресурсів відносять щорічно поновлювані поверхневі води і запаси
підземних вод, які поповнюються дуже повільно. Відомо, що по­верхневий
середньорічний стік вод на землі становить 47 тис. км куб., у т.ч. в Україні
(без стоку прикордонних рік Дунаю, Тиси, Пруту, Бугу) – 83,5 км куб., а
маловодних рік – 53,2 км куб. [230, с. 2-3]. Понад 47 % поновлю­вальних водних
ресурсів формується за межами України [182, с. 2-3]. Із за­гальної кількості
водних ресурсів України близько 4 км куб. припадає на вікові запаси підземних
прісних вод [230, с. 3]. На одного жителя в Україні припадає 1 тис. м куб.
прісної води, тоді як у Росії 18 тис. м куб. Дифіцит зазначеного природного
об'єкта актуалізує проблему комплексного ви­користання водних ресурсів. Вона
активізується і тим, що організм люди­ни складається із 80% води, яка є
середовищем, де відбуваються процеси обміну речовин і при її нестачі
порушуються процеси життєдіяльності лю­дини, рослин, тварин і мікроорганізмів.
Тому вода є одним з найважли­віших природних ресурсів, бо є складовою будь-яких
природних об'єктів, в тому числі і живих організмів, та людини. У зв'язку з цим
особливої ак­туальності набуває кримінально-правове дисертаційне дослідження у
цьому напрямку. Про це свідчать положення постанови Верховної Ради України від
16 жовтня 1992 року «Про пріоритетні напрямки розвитку на­уки і техніки», з
яких вбачається, що дослідження в сфері кримінально-правової охорони
навколишнього природного середовища посідають провідне місце, і є одним з
напрямків реалізації екологічної політики в Україні [18, с. 48-50]. У цьому
аспекті в юридичній літературі як головне питання розглядається насамперед
вдосконалення нормотворчої діяль­ності та практики застосування чинного
кримінального законодавства щодо вирішення проблем кримінальної
відповідальності за забруднення, засмічення та виснаження водних об'єктів [113,
c. 45-50].
Враховуючи те, що екологічна ситуація у сфері охорони, раціонально­го
використання, відтворення й оздоровлення водних об'єктів, фор­мується під
впливом закономірностей розвитку природи та суспільства в процесі
природокористування, то це ще раз переконує нас, що відношен­ня щодо
використання водних об'єктів є далеко не прості. Зазначене сприяє тому, що в
останні роки під впливом громадськості у всіх країнах, в тому числі і в
Україні, розробляються державними органами органі­заційні, економічні,
екологічні, правові та освітянські заходи щодо подо­лання забруднення,
засмічення, виснаження водних об'єктів. Цілком зро­зуміло, що для своєчасного й
правильного спрямування зусиль щодо ор­ганізаційних, економічних, екологічних,
правових та освітянських за­ходів у зазначеній сфері діяльності, необхідне
нароблення достатніх на­укових, практичних засобів, які б дали б можливість
діяти спираючись на фундаментальні напрацювання, в тому числі і в кримінальному
праві, та надбання інших держав.
Переважна більшість правових вимог, в тому числі й кримінально-пра­вових, щодо
охорони, відтворення, раціонального використання та оздо­ровлення водних
об'єктів, як складової частини всього природного ком­плексу України, знаходила
своє відображення у Водному кодексі України від 6 червня 1995 року, в Законі
України від 26 червня 1991 р. «Про охо­рону навколишнього природного
середовища», в Законі України від 14.01.2000 р. «Про вилучення з обігу,
переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та
небезпечної продукції», в Законі України «Про загальнодержавну програму
розвитку водного господарства» від 17 січня 2002 р., в Постанові Верховної Ради
України від 14.01.2000 р. «Про концепцію розвитку водного господарства
Ук­раїни», в Постанові Кабінету Міністрів України від 02.03.1999 року № 303
«Про затвердження порядку встановлення нормативів збору за забруд­нення
навколишнього природного середовища й стягнення цього збору», в Постанові
Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 року № 1107 «Про затвердження
Порядку розроблення та затвердження нормативів питного водопостачання» тощо.
За ступенем гостроти проблеми щодо охорони навколишн