РОЗДІЛ 2.
ЧИННИКИ ВПЛИВУ НА ОРГАНІЗАЦІЮ ТА РОЗВИТОК СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ Й
ГРОМАДСЬКОГО САМОВРЯДУВАННЯ НА ПІВДЕННІЙ КИЇВЩИНІ
Дослідження проблем, пов’язаних із функціонуванням місцевої влади, самоврядних
організмів та стосунків між ними на землях Південної Київщини середини XIV –
середини XVI ст. є неможливим без з’ясування чинників, що детермінували і
стимулювали ці процеси. Саме під їх впливом формувалися як загальні, так і
специфічні особливості суспільно-політичної системи краю. Такі чинники доцільно
розмежувати на основі хронологічного підходу на дві групи, що, водночас,
репрезентує різну державну приналежність регіону у відповідні періоди.
Перша група відображає історичні передумови студійованих процесів і явищ,
розглядаючи події часів монгольської зверхності. У цьому контексті вбачається
необхідним з’ясування державно-політичного статусу земель Південної Київщини,
функціонування тут князівської влади та особливостей і рівня розвитку місцевих
общин. Це надзвичайно важливо з огляду на те, що саме тоді оформилось ряд
традицій, котрі набули втілення і розвитку на цих землях в наступні литовські
часи.
Друга група зосереджує комплекс чинників, котрі сформувалися або ж максимально
дієво проявилися у добу, що власне досліджується. До них належать заходи
державної політики, геополітичне становище, особливості соціально-економічного
розвитку. З’ясування сутності перелічених факторів та змісту їхнього впливу на
процес формування та діяльності місцевої адміністрації, на специфіку життя
самоврядних громад Черкаського і Канівського повітів є визначальними напрямками
дослідження в другому підрозділі цього розділу.
2. 1. Історичні передумови та їхня роль у становленні й розвитку державного
управління та самоврядної організації
населення Південної Київщини в 60-х рр. XIV – 60-х рр. XVI ст.
Значні зміни в суспільно-політичному житті Південної Київщини відбулися в
зв’язку з монгольською навалою. Незважаючи на те, що завоювання регіону було
для загарбників хоча й важливим, але все ж таки проміжним етапом у реалізації
планів опанування Східної Європи [158, 48], воно мало трагічні наслідки для
регіону. В результаті походів монгольських орд у 1239 та 1240 рр. ці землі
зазнали масштабних матеріальних руйнувань та чисельних людських жертв.
Порубіжна система укріплень, котра впродовж кількох століть стримувала агресію
степовиків, була практично повністю знищена [159, 394; 160, 338; 161, 208 –
210; 162, 119 – 120; 163, 142; 164, 18 – 19].
Разом з тим суттєво була поруйнована система державного устрою краю. Через
повну або часткову руйнацію припинили виконання своїх функцій значна кількість
адміністративних осередків, центрів князівських уділів-волостей і навіть
великих князівств. Показовим у цьому контексті виступає м. Переяслав. Жодні
писемні джерела того часу не згадують тут після монгольського завоювання ні
місцевих руських князів, ні їх намісників [165, 67]. Вважаємо, що подібна
ситуація була характерною для всієї території Південної Київщини, так як
різного роду князі, їх намісники та інші представники княжої адміністрації
більшістю або ж загинули, або врятувалися втечею. Адже загальновідомо, що
монголи активно вели політику на знищення державної еліти та знаті, за
виключенням духовенства*
[* Щоправда, у світлі толерантного ставлення завойовників до інших релігій дещо
незрозумілим вбачається факт убивства ними під час здобуття Переяслава
місцевого єпископа Симеона [159, 394]. В.В. Мавродін висловив думку, що єпископ
нібито був княжим намісником, що й спричинило його смерть [166, 40; 167, 299 –
300]. Це є досить вірогідним, проте переконливі аргументи на підтвердження цієї
тези відсутні. Можна лише погодитися із словами М.Б. Ждана, що таке судження
варто розглядати як одну із можливих гіпотез [168, 90].].
Важливо зазначити, що незважаючи на численні руйнації та людські жертви,
монгольська навала не мала фатального значення для земель Середнього
Подніпров’я, що намагалися заперечити свого часу деякі науковці. Історичні та
археологічні дослідження доводять, що значна частина місцевого населення зуміла
вистояти й пережити вороже спустошення [169, 79; 170, 130 – 132; 171, 29 – 30].
Татари не мали змоги знищити ні всіх жителів, ні всіх населених пунктів. Цьому
посприяли як великі обшири, так і придатні для захисту та схоронення
природно-географічні умови краю, зокрема, важливу роль зіграв той факт, що
переважна більшість території регіону являла собою лісостеповий масив.
Археологічні розвідки свідчать, що найбільш заселеною в давньоруські часи була
саме лісостепова частина [172, 296]. Безперечно, певну роль зіграло й те, що
монголи досить часто, як засвідчують іноземні джерела, не завдавали великої
шкоди населенню, котре не чинило опору [158, 204, 207; 173, 29; 174, 6 – 8;
175, 48].
Ці та ряд інших факторів посприяли тому, що ряд населених пунктів території
середньої течії Дніпра, зокрема, південніше Києва, суттєво не постраждали від
погрому кочівників. Згідно з археологічними дослідженнями такими, зокрема, були
селище біля с. Комарівки, городище і селище біля с. Григорівки
Переяслав-Хмельницького р-ну, селище між с. Григорівкою і с. Бучак Канівського
р-ну тощо [169, 80].
Певна кількість городищ хоч і були зруйновані, але їхні жителі врятувались. До
їх числа входять Воїнь, Сліпород, Кснятин, Лубни на р. Сула; Дверен, Корсунь,
поселення біля хутора Половецького, біля с. Медвин у Пороссі; Канів, Чучин,
Іван на Дніпрі тощо [143, 240; 169, 80; 176, 604 – 605; 177, 170; 178, 14].
Після зникнення небезпеки місцеве населення повернулося й заснувало нові
поселення на місці старих
- Київ+380960830922