РОЗДІЛ 2. ШЛЯХИ ФОРМУВАННЯ ІНСТИТУЦІЙНОГО СЕРЕДОВИЩА В ТРАНСФОРМАЦІЙНИХ УМОВАХ
2.1 Запозичення інституцій як спосіб формування інституційного середовища.
Проблема цілеспрямованого формування ринкової інституційної системи є
надзвичайно актуальною для країн з транзитивною економікою та потребує
глибокого теоретичного осмислення. Мова йде про обгрунтування можливості
спрямування інституційних змін у задане русло і корекцію траєкторії розвитку
суспільної системи. Західні економічні системи, які є безпосереднім об’єктом
досліджень західних інституціоналістів, сформувались в результаті довгого
еволюційного процесу і тому такі кардинальні інституційні зміни, які
відбуваються з пострадянськими суспільствами є недослідженою проблемою не
тільки для неокласичної теорії, але й для інституційної теж.
Поради західних економістів стосовно методів ринкових реформ виявились мало
ефективними. Гіпотеза про спонтанне виникнення ефективних ринкових інституцій в
результаті проведення приватизації та лібералізації в цілому виявилась хибною.
Не виправдали очікувань і положення еволюційного раціоналізму Ф. Хаєка, згідно
з якими при розширенні свободи в результаті спонтанної самоорганізації, яка
витікає з раціональних дій незалежних економічних агентів, появляться і
розвинуться нові ефективні інституції.
Ми не відкидаємо можливості того, що з часом, в результаті спонтанного
еволюційного процесу та конкуренції інституцій, існування якої обгрунтовують
представники інституційно-еволюційного напрямку, в Україні таки появиться
економічна система, яка за своїми сутнісними характеристиками, на рівні як
формальних, так і неформальних інституцій, буде ринковою. Однак, виникають
наступні питання – яка ймовірність того, що Україна буде рухатись саме по тому
шляху, по якому рухались у свій час розвинуті західні країни, скільки часу має
пройти і якою буде ціна, що суспільство заплатить за це? Ми погоджуємось з
науковцями, які вважають, що пострадянським країнам не обов’язково проходити
всі еволюційні етапи, які проходили західні країни з розвинутою економікою.
Даний шлях можна подолати швидше, якщо цілеспрямовано здійснювати заходи по
формуванню інституційного середовища з наперед заданими характеристиками.
Проблема необхідності формування ринкового середовища є очевидною, і більшість
політиків та економістів погоджуються з її важливістю. Проте питання щодо
способів і шляхів формування рикового середовища все ще потребує відповіді.
Перед політиками та економістами на пострадянському просторі залишається
актуальною проблема розробки практичних заходів, спрямованих на формування
ринкового інституційного середовища, а також теоретичного обгрунтування його
можливості.
В колах російських економістів виникло декілька концептуальних підходів, які
обґрунтовують можливість активного цілеспрямованого впливу на формування
інституційного середовища: концепція імпорту інституцій А. Олєйніка [95],
концепція трансплантації інституцій В. Полтеровича [113], концепція
інституційного проектування В. Тамбовцева [137], концепція вирощування
інституцій, запропонована представниками російської Вищої школи економіки [53],
а також концепція “облагороджування” існуючих інституцій [53].
На схемі 2.1 зображені основні типи інституційних змін, які наводяться в
економічній літерататурі. Дана схема охоплює типи інституційних змін, що
розглядаються західними вченими, а також ті типи, дослідженням яких займаються
російські та вітчизняні вчені. Основна відмінність підходів зарубіжних та
російських вчених полягає в тому, що російські науковці акцентують увагу на
усвідомлених та запланованих інституційних змінах, що здійснюються з метою
формування ринкового інституційного середовища, в той час як зарубіжні науковці
розглядають інституційні зміни як цілеспрямований процес, в результаті якого
планується формування визначеної інституційної структури.
На нашу думку, організовані й цілеспрямовані різновиди революційних
інституційних змін, що аналізуються російськими можуть бути зведені до двох
видів: запозичення (імпорт) інституцій та інституційне проектування (створення
нових інституцій).
Різниця між цими двома шляхами полягає в тому, що імпорт інституцій опирається
на вже існуючі інституції, а інституційне проектування передбачає створення
нової інституції. Однак на практиці чітко розмежувати інституційне проектування
та запозичення інституцій, на нашу думку є важко, оскільки створення принципово
нових інституцій видається малоймовірним – нова інституція нестиме окремі
елементи старих інституцій (ефект дифузії та брокеражу), а повне копіювання
інституції також є нереальним – в результаті вживлення інституції у нове
інституційне середовище вона набуде нових рис та якостей.
Поняття запозичення (імпорту) інституцій почало входити в лексикон
економістів-теоретиків порівняно недавно. Синонімом даного терміну з певною
натяжкою можна вважати поняття революційної інституційної зміни, яке
зустрічається в економічній літературі частіше, але в основному як противага
еволюційній зміні. Звертаючись до теми імпорту інституцій, доцільно виділити
роботи Д. Норта [87-88], нобелівського лауреата, який доклав багато зусиль до
розробки теорії інституційної зміни, і, який, безумовно, є беззаперечним
авторитетом в галузі досліджень внутрішніх механізмів інституційних змін та їх
впливу на функціонування економік впродовж часу, Ернана де Сото [126], який в
своїй роботі «Інший шлях» розглянув важливість неформальних обмежень на
прикладі економіки Перу та звернув увагу на важливість виміру ефективності
імпорту інституцій, та А. Олєй
- Київ+380960830922