РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ СПРАВЛЯННЯ УНІВЕРСАЛЬНИХ АКЦИЗІВ В УКРАЇНІ
2.1. Розвиток універсальних акцизів в Україні
Як зазначалося у попередньому розділі в 1991 році в СРСР був введений податок
з продажів. Однак, його функціонування було не довгим. Вже з 20 квітня 1991
року від оподаткування податком з продажів на території УРСР були звільнені
товари дитячого асортименту [61, с.1]. А з 1 травня 1991 року в УРСР податок з
продажів був скасований щодо більшості товарів повсякденного попиту [62, с.1].
В червні 1991 року Кабінет Міністрів Української РСР прийняв Постанову, якою ще
більше розширив перелік товарів, що не підлягали оподаткуванню податком з
продажів [63, с.1]. В тому ж місяці Верховна Рада Української РСР прийняла
Закон “Про систему оподаткування” [64], в якому не було вже ніякої згадки про
податок з продажів. До кінця 1991 року цей податок ще справлявся щодо
обмеженого кола товарів (послуг), але його значення було вже вкрай низьким.
Проте в Законі “Про систему оподаткування” з’явився новий (як для УРСР)
універсальний акциз: податок на добавлену вартість. Крім нього, до переліку
загальнореспубліканських податків був включений ще один універсальний акциз:
податок з обороту. Передбачалося, що ці два податки будуть одночасно
функціонувати на території Української РСР.
Наприкінці 1991 року, після проголошення незалежності України, Верховна Рада
України прийняла Закон “Про податок на добавлену вартість” №2007-ХІІ від
20.12.1991 [65], яким з 01.01.1992 на території держави запроваджувався ПДВ.
Починаючи з цієї ж дати податок з обороту та податок з продажів на території
України не справлялися.
Автор повинен наголосити: введення ПДВ в Україні, як і введення податку з
продажів на території СРСР не було науково обґрунтованим.
Планово-адміністративна економічна система ще не була готовою для введення
такого складного податку. Ринкові економіки країн Західної Європи готувалися до
введення ПДВ кілька років. Зокрема, перша Директива ЄЕС зобов’язувала
країни-учасниці запровадити ПДВ у строк протягом 2,7 років. В Україні ж з її
рудиментарною неринковою економікою на підготовку до введення ПДВ парламент
виділив лише 11 днів. Тому і наслідки такого введення, як і вплив на
економіку були зовсім не такими як в Західній Європі.
Податок на додану вартість з дати його запровадження в Україні розглядався як
основне джерело дохідної частини бюджету. Частка цього податку в доходах
зведеного бюджету України протягом 1992-2005 рр. коливалася в межах 20-40%
(див. рис. 2.1.).
Рис.2.1.Частка ПДВ в доходах зведеного бюджету України в 1991-2005рр. [15 Задля
порівняності показників доходи зведеного бюджету України за 1994-1996 рр. узяті
без урахування внесків до пенсійного фонду]
Джерело: [66, 67, 68, 69, 70, 71, 72, 73]
В 1992 році надходження від ПДВ склали близько 40% доходів консолідованого
бюджету. Це пояснюється, перш за все, високою ставкою податку – 28% та
нерозвиненістю інших інструментів перерозподілу ВВП на користь держави.
Протягом 1992 року ПДВ в Україні функціонував відповідно до Закону “Про податок
на добавлену вартість”. Цей Закон, на відміну від попередніх нормативних актів
у сфері оподаткування, більш чітко і детально визначав порядок справляння
податку. Об’єктом оподаткування було визначено не тільки реалізацію товарів
(робіт, послуг), а й бартерні операції, операції з безоплатного надання та
операції з передання товарів всередині підприємства для використання у
невиробничих цілях. У підприємств роздрібної торгівлі об’єкт оподаткування
обчислювався як різниця між цінами реалізації та придбання, включаючи суму
податку на добавлену вартість. При визначенні об’єкту оподаткування
застосовувався, переважно, касовий метод.
В Законі було зроблено першу спробу впровадження механізму “звичайної ціни”.
Зокрема, при використанні продукції не для виробничих потреб, оподатковуваний
оборот обчислювався виходячи з вартості аналогічних товарів, а в разі
відсутності – виходячи із собівартості.
Ставка податку була вкрай високою – 28%, а її розмір визначався виходячи з
потреб бюджету, а не можливостей економіки. Закон містив величезну кількість
пільг, частина з яких, безумовно, була обґрунтована тогочасною політичною та
економічною ситуацією.
До бюджету сплачувалася різниця між сумами податку, отриманими від покупців і
сплаченими постачальникам за товари, роботи і послуги (крім основних фондів та
нематеріальних активів [1 ПДВ, сплачений у зв’язку з придбанням основних
засобів та нематеріальних активів, не зменшував суму податку на добавлену
вартість, яка підлягала сплаті до бюджету ]). Податок сплачувався протягом 15
днів після завершення звітного місяця.
Характеризуючи справляння ПДВ на території України в 1992 році, зазначимо
наступне:
1) визначена у Законі “Про податок на добавлену вартість” ставка ПДВ на рівні
28% була дуже високою і стала непомірним тягарем для економіки молодої держави.
Якщо в 1991 році від податків з продажів та з обороту до республіканського
бюджету планувалося отримати 17,5 млрд. крб. [74, с.23], то в 1992 році Закон
“Про державний бюджет України на 1992 рік” передбачав суму надходжень від ПДВ
на рівні 339,9 млрд. крб. [75, с.513]. Таким чином, податок на добавлену
вартість, за задумом, повинен був стати набагато більшим джерелом бюджетних
доходів ніж податки з обороту та з продажів узяті разом;
2) введення ПДВ з такою великою ставкою, наряду з іншими економічними та
політичними чинниками, призвели до інфляційного сплеску: якщо в 1991 році темпи
інфляції в Україні склали лише 390% за рік, то вже в 1992 – 2100% за рік;
3) заборона на включення сум ПДВ, сп
- Київ+380960830922