Ви є тут

Експериментально-клінічне обґрунтування місцевого використання а-адреноміметиків у комплексному лікуванні хворих на хронічний гнійний середній отит

Автор: 
Шкорботун Ярослав Володимирович
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2006
Артикул:
0406U003097
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
МЕТОДИ І МАТЕРІАЛИ
Клінічна характеристика хворих і методи їх обстеження
Робота базується на результатах обстеження 141 хворого, на хронічний гнійний
мезотимпаніт в стадії загострення. Під терміном хронічний гнійний мезотимпаніт
(хронічний туботимпанальний гнійний середній отит за МКХ 10) мається на увазі
хронічний гнійний запальний процес, що вражує слизову оболонку порожнин
середнього вуха і характеризується наявністю некрайової перфорації у натягнутій
частині барабанної перетинки, періодичною гноєтечею із вуха, зниженням слуху.
Вік пацієнтів був від 4 до 68 років. Хворі були розподілені на 2 групи: до 18
років – 57 пацієнтів (група дітей) і 18 років та старші – 84 (група дорослих).
Середній вік хворих першої групи був 12,7±1,3 років, другої – 39,1±3,7 років.
Жінок серед них було 64 (45,4%), чоловіків – 77 (54,6%). Розподіл пацієнтів за
віком у групах представлений в табл. 2.1.1 та 2.1.2.
Таблиця 2.1.1
Вікова характеристика пацієнтів у групі до 18 років
Вікові групи
( роки )
Кількість хворих
Абсолютне значення
1-7
8,8
8-12
17
29,8
13-17
35
61,4
Всього
57
100
Як видно із табл. 2.1.1 більшість хворих у групі до 18 років були старшого
шкільного віку - 35 (61,4%), а дітей дошкільного віку - лише 5 (8,8%). Серед
дорослих хворих на ХГМ в стадії загострення за табл. 2.1.2 переважають особи
віком від 18 до 30 років - 33 (39,3%), пацієнтів старших 60 років – лише 7
(8,3%).
Таблиця 2.1.2
Дані про віковий склад хворих на ХГМ старших 18 років
Вікові групи
( роки )
Кількість хворих
Абсолютне значення
18-30
33
39,3
31-40
14
16,7
41-50
17
20,2
51-60
13
15,5
Старше 60
8,3
Всього
84
100
За анамнестичними даними, причиною розвитку хронічного гнійного мезотимпаніту у
75 (53,2%) осіб був гострий гнійний середній отит, у 14 (9,9%) хворих –
травматичне порушення цілісності барабанної перетинки, у 13 (9,2%) – наслідок
перенесеної скарлатини, а у 39 (27,7%) хворих причину розвитку хронічного
гнійного мезотимпаніту встановити не було можливим.
Дані щодо тривалості захворювання на ХГМ обстежених хворих представлені в табл.
2.1.3.
Таблиця 2.1.3
Дані про розподіл пацієнтів за терміном захворювання на хронічний гнійний
мезотимпаніт
Термін захворювання
(в роках)
Кількість хворих
Абсолютне значення
До 1
12
8,5
1-5
32
22,7
6-10
53
37,6
11-20
34
24,1
Більше 20
10
7,1
Всього
141
100
Виходячи із даних таблиці 2.1.3 найбільша частка пацієнтів (37,6%) хворіють на
ХГМ від 6 до 10 років.
При поступленні в клініку всім пацієнтам здійснювалось загальноклiнiчне та
детальне отоларингологічне обстеження, яке включало отоскопію, передню і задню
риноскопію, орофарингоскопію. Для більш детального візуального дослідження
барабаної перетинки та структур барабанної порожнини використовувалась
пневматична лійка Зігля та операційний мікроскоп. При отоскопії враховувались
зміни барабанної перетинки: локалізація перфорації, розміри, стан її країв
(омозолілість, ін’єкція судин, вростання епідермісу), набряк, гіперемія,
наявність осередків тимпаносклерозу, також оцінювалась наявність та кількість
виділень із вуха. При отомікроскопії, через перфорацію, визначався стан видимих
структур барабанної порожнини, слизової оболонки на медіальній її стінці,
наявність фіброзних змін, зрощень. При необхідності, для ревізії барабанної
порожнини, використовувалось її дослідження за допомогою зонда Воячека,
виконувались променеві дослідження вискової кістки: рентгенографія за Шуллером
та комп’ютерна томографія.
У 136 хворих на хронічний гнійний мезотимпаніт при первинному огляді здійснений
посів виділень із вуха для ідентифікації мікроорганізмів, що викликали
загострення запального процесу у вусі та визначення їх чутливості до
антибіотиків. При цьому ріст мікрофлори отримано у 122 випадках (89,7%). Із них
монокультура була виявлена у 98 (72,1%) осіб, а поєднання кількох
мікроорганізмів – у 24 (17,6%) пацієнтів. Основними збудниками, що виділені із
вуха хворих на ХГМ були Str epidermidis – 36 (26,5%) випадків, Ps. aeruginosae
– 32 (23,5%) та S. aureus – 27 (19,9%).
У всіх пацієнтів проведено дослідження вентиляційної функції слухової труби та
слуху. Для цього користувались методикою вушної манометрії за В.І.Воячеком при
допомозі обтуратора М.І.Светлакова [17]. Отримані результати оцінювали за
шкалою запропонованою В.І.Воячеком [24] в модифікації І.І.Потапова та
співавторів [106]. За вказаною класифікацією І ступінь прохідності слухової
труби відповідає зміщенню рідини в капілярі обтуратора при звичайному ковтанні,
ІІ – при виконанні проби Тойнбі, ІІІ – при пробі Вальсальви, ІV – рух рідини у
капілярі визначається при продуванні за Політцером, V – негативний результат
всіх зазначених проб.
Для визначення стану слуху пацієнтам виконували акуметрію та аудіометрію. При
акуметричному дослідженні визначались максимальна відстань з якої сприймається
шепітна і розмовна мова, виконувались камертональні проби Вебера, Бінга та
Федерічі. Аудіометричне дослідження здійснювалось за допомогою аудіометра МА-31
фірми “Pracitronic” (Германія) та АС-40 фірми «Interacoustics» (Данія)у
звукоізоляційній камері, рівень шуму у якій не перевищував 30 дБ. У всіх
пацієнтів вивчались пороги сприймання тонів проведених по повітрю та кістці в
діапазоні частот від 125 до 8000 Гц. Крім того, пацієнтам віком до 18 років
додатково вивчалось сприймання тонів в розширеному діапазоні (9 - 16 кГц).
Також виконувались надпорогові тести: визначали величину диференційного порогу
на частотах 500 та 2000 Гц за E. Lьscher, проводили мовну аудіометрію. При
виконанні мовної аудіометрії визначали пороги 50% розбірливості цифрового тесту
за Є.М. Хар