РОЗДІЛ 2
СТУДЕНТСЬКА ТА УЧНІВСЬКА МОЛОДЬ У РАДИКАЛІЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО
НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ
2.1 Ідейні засади формування національної самосвідомості студентської молоді на
початку 90-х років ХІХ ст.
Останнє десятиліття ХІХ ст. стало в Україні початком принципово нового періоду.
Інтенсивний розвиток капіталізму спричинив помітні зрушення у суспільному
житті. Загострюються соціально-економічні проблеми села, поступово на
політичний рівень виходить робітничий рух. Постає індустріальне суспільство. На
цьому тлі спостерігалася помітна політизація громадського життя. Це було
своєрідним наслідком контрреформ, які відбулися в Російській імперії у 80-х рр.
Суть контрреформ полягала, як писали тоді в офіційній пресі, у “виправленні
фатальних помилок 60-х років”. Це “виправлення” виявилося у консервації,
згортанні, а подекуди у ліквідації тих позитивних зрушень та змін, які були
досягнуті буржуазними реформами 60-х – 70-х рр. ХІХ ст.
Перелік здійснюваних самодержавством контрреформ дає уявлення про помітне
гальмування суспільного розвитку та наступ реакції: 1884 р. запроваджено новий
університетський статут, який ліквідував автономію університетів; 1887 р.
вийшов циркуляр про “кухарчиних дітей”, що забороняв приймати до гімназій
дітей, вихідців з нижчих верств населення; 1889 р. видано “Положення про
земських начальників”, що надавало широкі повноваження земським начальникам,
які призначалися із дворян і виконували адміністративні та поліцейські функції
на місцях; 1890 р. побачило світ “Положення про губернські та повітові земські
установи”, яке обмежувало фінансування земств, посилювало контроль за ними з
боку держави, скорочувало представництво в цих установах селян. Перелічені
контрреформи хоча й суттєво деформували політичні, економічні, соціальні та
міжетнічні відносини, але не змогли змінити принципового напряму еволюції до
буржуазного суспільства.
В останній чверті ХІХ ст. значну роль у громадсько-політичному житті Російської
імперії відігравали вищі навчальні заклади. Це пояснювалося не лише їх
передовими традиціями як центрів наукової думки, але і зв’язком професури з
ліберально-буржуазною опозицією, розвитком студентського руху. Загалом,
суспільство та урядові кола Російської імперії спостерігали постійні
заворушення в університетах. Університетські колегії і уряд були одностайні, що
джерела цих явищ полягали в університетському устрої. Однак перші підкреслювали
обмеженість автономії, а Міністерство освіти – надто широкі повноваження у
справі самоврядування університетської адміністрації, яка не може втримати
ситуацію в університетах під контролем. Саме тому перші контрреформи відбулися
у сфері освіти.
Царизм прагнув виховати у вищій школі вірнопідданих государю та вірних слуг
православної церкви. Весь навчальний процес був насичений схоластикою та
формалізмом, а навчальні програми, які складалися царськими чиновниками, були
сильно відірвані від нагальних потреб практики. Виховання студентів у дусі
релігійно-монархічної моралі, переважання в навчальних програмах стародавніх
класичних мов, богословських дисциплін, церковної історії мали своєю метою
звузити викладання природознавства, обмежити сферу впливу матеріалістичних ідей
на студентів.
Одним з основних напрямків політики царизму в галузі вищої освіти було суворе
регулювання соціального складу студентства. Однак всупереч реакційній політиці
властей все більш визначалася тенденція до демократизації складу студентів.
Вона у значній мірі обумовлювалася зростаючими потребами у висококваліфікованих
спеціалістах для обслуговування переважно середніх ланок капіталістичного
господарства (народні вчителі, медичні працівники, інженери, агрономи та інші),
які в основному поповнювались за рахунок непривілейованих станів. Значне місце
серед об’єктивних передумов розвитку руху демократичного студентства займали
важкі матеріально-побутові умови вузівської молоді, які сприяли радикалізації
її суспільно-політичних поглядів.
Необхідність чергового перегляду Університетського Статуту була викликана не
потребами університетського життя, а загальними політичними подіями та
пов’язаними з ними студентськими заворушеннями. Новий Статут вищих навчальних
закладів був затверджений 23 серпня (4 вересня) 1884 р. У плані загальної
ідеологічної реакції цьому документу відводилась особливо важлива роль. Він
поклав початок неухильному руйнуванню автономного устрою університетів. Усі
положення Університетського статуту 1884 р. були підпорядковані прагненню
запровадити в університетах дух відданості монархії.
Більшість положень документу були спрямовані на досягнення головної мети:
подальше посилення урядового впливу на управління університетами та
встановлення адміністративного контролю над усім внутрішнім життям вищих
навчальних закладів. Сфера компетенції та діяльності Ради університету згідно
зі Статутом 1884 р. була суттєво обмежена. Рада, по-суті, перетворилась на
посередницьку інстанцію з навчальних справ між факультетом та попечителем. З
факультетів до Ради університету передавалась значна кількість навчальних
питань, зокрема, клопотання про призначення студентам стипендій і допомоги.
Вчені ради і факультети були настільки безправними щодо питань управління, що
не могли своєю владою навіть перенести лекції з одного часу на інший. З метою
усунення рад і факультетів від контролю за заняттями студентів впроваджувалася
нова екзаменаційна система.
Відповідно до Статуту 1884 р. було скасовано право виборності викладацьких та
адміністративних посад вищих навчальних закладів. Право на заміщення посад
завідувачів кафедр надавалося мін
- Київ+380960830922