РОЗДІЛ 2
ОНТОЛОГІЯ СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ МНОЖИННОСТІ
Основною метою даного розділу можна вважати аналіз онтологічних процесів
множення культури, а також представлення філософського осмислення множинності,
плюральності, негомогенності за умов постмодерного суспільства. Завдання
полягає у з’ясуванні тих рухів множення гетерогенного в соціокультурній сфері,
що ми їх можемо назвати мультикультурацією. Осмислення процесів
соціокультурного множення ми пропонуємо поділити на рубрики, що пов’язані,
по-перше, із пошуком найбільш ефективного методу вивчення та розрізнення
множинності модерного та постмодерного періодів, по-друге, із феноменологічним
осмисленням соціокультурних форм, виокремленням їх місця в сучасному
суспільстві (насправді в постсучасному суспільстві); по-третє, осмислення
процесів конструювання великих соціокультурних форм модерну на противагу
постсучасним процесам множення, плюралізації та їх відображення у соціальному
знанні.
Найважливішою гіпотезою є твердження, що онтологічні ознаки культури змінилися
й продовжують змінюватися; що ті характеристики, які раніше були визначені як
основні характеристики культури втратили або поступово втрачають свою
значущість. Соціокультурна сфера буття як результат людської дії представляє
собою чисту відмінність, чистий рух та відкритість, тому представляється
неможливим продукування сталих визначень культури (пригадується застереження
Ж.-М. Дрю стосовно обережного ставлення до будь-яких визначень, бо „дати
дефініцію” етимологічно означає „покласти край будь-чому”, отже обмежити
рамками, припинити рух). Згубним уявляється також побудова певних стратегій,
які пов’язані із втіленням у життя змістовних ідеалів соціокультурних форм,
особливо, якщо вони підпорядковуються визначенням, що виникали як результат
осмислення соціокультурних процесів попередніх періодів історії. Звинувачення у
такому поводженні із визначеннями, які стосуються культури, групової
ідентичності, множення можна пред’явити будь-якій моделі мультикультуралізму.
Проте, згідно із зміною змісту поняття „культура”, природно, повинне змінитися
й поняття „мультикультура” та виникають підстави для закріплення нових процесів
множення соціокультурних форм терміном мультикультурація. Отож, зміст цього
розділу полягає в доведенні твердження про те, що форми соціокультурної
множинності та негомогенності, які виникають та існують в історичний період не
співпадають із такими періоду постісторії в умовах симулятивного суспільства,
занепаду „великих порядків” та виникнення суспільства суцільної комунікації.
2.1. Мультикультурність крізь призму соціального конструктивізму
Слід одразу внести ясність стосовно предмету уваги даного підрозділу. Ми вже
звертали увагу на термінологічне розрізнення, яке має допомогти нам позбавитися
плутанини, що виникає у зв’язку із широкою сферою використання терміну
„мультикультуралізм”. Отож слід нагадати, що „мультикультурність” має означати
результат реверсивної дії ідеології „мультикультуралізму”, результат, що
пов’язаний із зачиненням соціокультурних форм та посиленням культурної
ідентичності. В даному підрозділі, розглядаючи мультикультурність крізь призму
конструктивістського методу, ми маємо остаточно переконатися, що фактично
мультикультурність є конструктом мультикультуралістської ідеології як останньої
метапрескрипції.
Крім перелічених утруднень, із якими стикається мультикультуралізм, й про які
вже йшлося у попередньому розділі, слід, отож, вказати на використання в межах
цього дискурсу термінології, яка сама стає проблемною на сьогоднішній день.
Маємо на увазі використання в межах мультикультуралізму, в першу чергу,
категорій „культура”, „нація”, „національна ідентичність”, „етнос” та
„етнічність”. Ведення дискурсу, що зачіпає соціокультурні процеси сучасного
періоду, який можна схарактеризувати як період постісторії, вимагає зміни коду,
або деконструкції дискурсу, оскільки форми вираження відмінностей та їх роль в
постсучасному суспільстві (стосовно соціокультурних форм ця теза буде розвинута
далі) значно змінилися у порівнянні із модерним періодом історії. Аналогічну
мету переслідує діалогічний та критичний мультикультуралізм щодо дискурсу, в
межах якого обговорюються проблеми між культурної інтеракції.
С. Жижек алегорично називає процес неможливості вираження нових процесів за
допомогою сталої термінології „відсутністю червоних чорнил”: „...ця відсутність
червоних чорнил означає, що сьогодні всі основні поняття, які використовуються
нами для окреслення існуючого конфлікту... є хибними поняттями, такими, що
викривлюють наше сприйняття ситуації замість того, щоб дозволити нам її
зрозуміти...” [33, с. 8].
Отож, оскільки мультикультуралізм переважно „говорить” мовою, котру
Б. Андерсон міг би назвати „мовою епохи становлення націоналізмів”, тобто
основні категорії дискурсу використовуються в тому значенні, яке вони набули в
епоху філолого-лексікографічних революцій (кінець XVIII - початок XIX ст.) й
період після-Гердерівського теоретизування на тему культури, то дискурс цей
здається непослідовним, хоча й дуже привабливим, якщо його розглядати крізь
призму лібералізму та постмодерністських уподобань. Навіть нові терміни, такі,
як етнічність, тлумачаться переважно в традиціях модерного розуміння культури
та нації. Використання старих (модерних) та нових (проте також модернізованих)
категорій для осмислення нових (постмодерних) процесів, які відбуваються у
світі (з притаманними йому постнаціональною динамікою, занепадом ідей
національної держави, занепадом ідей будь-якого центрування, в тому числі й
центрування навколо
- Київ+380960830922