РОЗДІЛ 2
КУЛЬТУРНЕ СТАНОВИЩЕ КРАЮ КІНЦЯ ХІХ-ХХ СТОЛІТТЯ
2.1. Особливості культурного життя краю 1880-1944 років
Суспільно-політичне життя та економічні умови всієї Галичини ХІХ- першої
половини ХХ століття відзначалися надзвичайною складністю. Її територія
неодноразово попадала під авторитарний вплив Австро-Угорщини, Польщі та Росії,
що вважали її своєю складовою і намагались будь-що насадити свою мову, релігію,
культуру, нехтуючи істиною, що Галичина є споконвічно українською землею.
Незважаючи на це, вже у першій половині ХІХ століття у Галичині починається
процес національно-культурного самоусвідомлення. Центром політичного та
духовно-культурного руху того часу стає Львів. А поряд із ним на арену
суспільного та культурного поступу виходять такі прикарпатські міста, як
Коломия, Станіслав, Стрий та ін. Починаючи з 1870-х років, у Станіславі
виникають осередки різних українських товариств, серед них: “Просвіта”,
“Пласт”, “Сокіл”, “Руська Бесіда”, філія Українського Педагогічного Товариства,
“Товариство ремісників” тощо.
Піднесенню політичної та національної свідомості українців Станіслава cприяла
створена у 1877 році за ініціативою професора місцевої гімназії, відомого у
краї лексикографа Є.Желехівського та громадських діячів – братів Заклинських
філія товариства “Просвіта”. Завданням осередку було “ширити просвіту між
руським народом” [88,198]. Однією з форм діяльності товариства були вечори та
віча, на яких неодноразово з доповідями про мистецтво виступали художники
К.Устиянович, І.Труш та ін [88,199].
Наприкінці ХІХ століття освіта в Прикарпатті була на дуже низькому рівні. Лише
у 1905 році місцева влада погодилась на відкриття української гімназії в
Станіславі. З кінця ХІХ століття працювала українська гімназія у Коломиї, а на
початку ХХ століття були відкриті приватні навчальні заклади у містах
Городенці, Долині та Рогатині [32,18].
Українська гімназія у Станіславі велику увагу приділяла не тільки навчанню й
вихованню, а усіма засобами дбала про “поширення зацікавлень молоді,
поглиблення її світогляду та передусім за розбудову утривавлення її
національної свідомості” [174,261]. Завдяки першому директору гімназії Миколі
Сабату на канікулах гімназисти влаштовували закордонні поїздки, оглядали
історичні пам’ятки, музеї античних, середньовічних і нових часів. Такі
екскурсії збагачували знання з історії європейської культури [88,192].
У гімназії великого значення надавали вивченню мистецьких дисциплін. Навчальний
процес був побудований так, що після закінчення навчального закладу учні мали
змогу без підготовчих курсів вступати до академій мистецтв. Адже тут викладання
рисунку та живопису проводили професійні художники-педагоги, які не тільки мали
дипломи КАМ, а й проводили творчу діяльність у Станіславі. Так, з 1914 по 1927
рік у гімназії малюнок викладав художник-педагог В.Коцький [85,537]. Про ці
заняття згадує учень, згодом письменник В.Макар: “у літні та погожі осінні дні
заняття часто проходили на відкритому повітрі... Професор завдавав нам рисувати
різні листки дерев, а було їх осіннню в-брід, головно червоно-жовтих листків
кленів, буків і ін...” [166,151]. Ще один учень гімназії, М.Зорій, згадував:
“уроки з малювання проходили у спеціально пристосованому для цього приміщенні.
Моделями для навчання слугували гіпсові копії творів грецьких скульпторів, крім
них були ще заcушені квіти, рослини, інші предмети [3].
Одночасно з В.Коцьким в українській гімназії мистецькі дисципліни викладав
художник-графік О.-Р.Сорохтей, випускник КАМ. Навчання проводив у 1921-1926
роках та у 1929-1940 роках, після трирічної перерви, коли він змушений був
покинути Станіслав [168,121]. Учнями гімназії були митці І.Рубчак,
Г.Смольський, М.Зорій. З приходом радянської влади гімназія була закрита, деякі
вчителі заарештовані та вивезені до Росії [88,193].
У Коломийській українській гімназії у 1885-1898 роках працював художник
В.Крицінський. Тут у 1920-х роках навчалися митці С.Гординський, Я.Лукавецький,
І.Кейван. Також вчителем малювання у цьому закладі у 1920-х роках працював
А.Михайлюк [145,185].
Окремої уваги заслуговує питання організації по всій Галичині
мистецько-промислових шкіл. Їх становлення тісно пов’язане з розвитком
традиційних народних художніх промислів, таких як ткацтво, лозоплетіння,
гончарство, різьбярство.
В останній третині ХІХ століття у громадськості Австро-Угорщини з’являється
зацікавленість побутом та мистецтвом етнографічних груп, що заселяли гірські
райони імперії. Починають інтенсивно проводитись етнографічні виставки, на яких
велике місце відводилося показу народних художніх промислів Гуцульщини. Однією
із перших таких експозицій на теренах Станіславщини, де найбільше було
представлене народне мистецтво регіону, стала Етнографічна виставка у Коломиї
(1880). Подібні виставки стали регулярно проводитись по всій Галичині: Львів
(1877, 1894), Станіслав (1879), Тернопіль (1884, 1887), Косів (1904, 1930),
Стрий (1909), Коломия (1912), Ворохта (1930), Кути (1933) та ін. Вони сприяли
появі місцевих товариств та спілок, які займалися популяризацією народних
художніх промислів, а також виявленням народних талантів, що працювали в таких
видах мистецтва як гончарство, художнє дерево, ткацтво, художнє плетіння тощо.
Саме цим місцевим товариствам, спілкам, а також окремим сподвижникам – народним
майстрам, належить провідна роль в утворенні фахових мистецько-ремісничих шкіл,
які вели підготовку кадрів для ремісничих підприємств і приватних майстерень.
Ці навчальні заклади, засновані з метою підтримки рукодільного промислу та
професійної підготовки майстрів гончарства, тка
- Київ+380960830922