Розділ 2
ЛІНГВОСТИЛІСТИЧНІ АСПЕКТИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПРОСТОГО КОНТАКТНОГО ПОВТОРУ
В РІЗНИХ ТИПАХ ДИСКУРСУ
2.1. Особливості функціонування простого контактного повтору у дискурсі
Розгляд ПКП на рівні дискурсу пов’язаний з визначенням лінгвостилістичних
функцій ПКП. Поняття дискурсу як одне з основних у комунікативній лінгвістиці
та в сучасних соціальних науках припускає безліч наукових інтерпретацій і тому
потребує уточнень, особливо щодо суміжного терміну текст, який широко
використовується в даній роботі.
Для подальшого розгляду функціонування ПКП в різних типах англомовного дискурсу
наведемо наше розуміння терміну “дискурс”, яке є найбільш близьким до розуміння
його у працях А.Д.Бєлової, В.В.Красних, М.Л.Макарова, І.С.Шевченко: дискурсом є
вербалізована мовленнєво-мисленнєва діяльність, під якою розуміється сукупність
процесу та результату і яка має як власне лінгвістичний, так і
екстралінгвістичний план [19, с.11; 114, с.113; 133; 235, с.37]. Дискурс, у
трактуванні вказаних авторів, постає як інтегральний феномен,
мисленнєво-комунікативна діяльність, що являє собою сукупність процесів та
результату і містить в собі екстралінгвальний та суто лінгвальний аспект
тексту, пресупозицію і контексти: прагматичний, соціальний, когнітивний, які
обумовлюють вибір мовних засобів. У такому підході знаходять своє відображення
і відчутний результат, що піддається аналізу, і процесуальні аспекти породження
й сприйняття дискурсу. При розгляді дискурсу з точки зору результату дискурс
постає як сукупність текстів, породжених в процесі комунікації (порівняємо:
Д.Шифрин, Е.Штайнер і Р.Вельтман визначають дискурс як мову вище рівня речення
чи словосполучення [279; 282]). При аналізі дискурсу як процесу (“тут” і
“зараз”) він є вербалізованою мовленнєво-мислительною діяльністю [114, с.14].
Багатогранною є і “статична типологія дискурсу, де повнота аналізу залежить, з
одного боку, від розробленої на даний момент критеріальної бази, тобто від
визнаних у лінгвістиці певного періоду евристичних засад нової парадигми. А
відтак типологія дискурсу завжди історично зумовлена та обирається дослідником
згідно з потребами конкретного аналізу. З іншого боку, системність дискурсу
зумовлює можливість виділення не тільки типів, а й окремих підтипів дискурсу”
[54, с.234-235].
Отже, до найбільш суттєвих критеріїв виділення типів дискурсу “відносимо ті, що
пов’язані з категоріями дискурсу (адресатністю, ситуативністю, інформативністю,
інтенціональністю, його стратегіями й тактиками, когезією, когерентністю,
інтертекстуальністю та ширше – інтердискурсивністю) і можуть бути розрізнені у
термінах семіотичної моделі – формальних, функціональних, змістовних критеріїв”
[54, с.235]. Основним критерієм, за яким ми виділяємо типи дискурсу для аналізу
ПКП, є формальний і змістовний критерії. З точки зору жанрового канону
виділяються художній, поетичний, публіцистичний та науковий дискурс.
Для дослідження ПКП важливо, що дискурс з функціональної точки зору є будь-яким
вживанням мови [247, c.1; 279, с.31]. Цей підхід припускає обумовленість
аналізу функцій дискурсу вивченням функцій мови у широкому соціокультурному
контексті [54, с.237-262; 79, с.282-286]). Тут принципово допустимими можуть
бути як етичний, так і емічний підходи.
У першому випадку аналіз починається з виділення ряду функцій та зі
співвідношення форм дискурсу (висловлювань та їх компонентів) з тією чи іншою
функцією.
У другому випадку дослідженню підлягає увесь спектр функцій, які не
визначаються апріорно, конкретних форм та елементів дискурсу. Дискурс постає як
мовлення, яке вписується в комунікативну ситуацію і внаслідок цього як
категорія з більш чітко вираженим соціальним змістом у порівнянні з мовною
діяльністю індивіда; за афористичним висловом Н.Д.Арутюнової, дискурс – це
мовлення, занурене в життя [10, с.137].
У нашому дослідженні розглянемо функціонування ПКП у наступних типах
дискурсу:
? художньому (у тому числі розмовному діалогічному). Характерними рисами
художнього дискурсу є поєднання емоційно-оцінного, експресивно-естетичного та
комунікативно-прагматичного компонентів висловлювання для створення художнього
образу, максимальне застосування різноманітних стилістичних фігур, мінімальна
інформативність, широке використання елементів інших типів дискурсу тощо.
? поетичному. Істотними особливостями цього типу дискурсу є специфічний добір
лексики, поєднання емоційного та експресивного компонентів висловлювання,
високий ступінь імпліцитності та особистісного початку висловлювання, неухильне
дотримання метричних елементів побудови, мінімальна інформативність та ін.;
? науковому. Реалізації інтелектуально-інформативної функції мови сприяють такі
характерні риси, як максимальна об’єктивність та логічність викладу,
відсутність / обмеженість безпосереднього контакту адресата та адресанта,
мінімальна імпліцитність та емотивність викладу тощо;
? публіцистичному. Характерними особливостями цього типу дискурсу є високий
ступінь інформативності, максимальна сконцентрованість викладу, більш широке
(порівняно з науковим дискурсом) поєднання оцінно-експресивного компонента із
використанням штампів та кліше, поєднання особистісного та об’єктивного
підходів до викладу тощо.
Виділення цих типів дискурсу як середовища буття повтору пояснюється низкою
причин. ПКП – явище, поширене особливо у діалогічній мові, відображеної в тому
числі у художньому дискурсі, де ПКП актуалізує функцію реалізації прагматичних
настанов, активізації уваги, уточнення або роз’яснення.
Функціональний аналіз ПКП у художньому дискурсі є неможливим без урахування як
мовних факторів (фонетичних, морфологічних,
- Київ+380960830922