РОЗДІЛ 2
КІЛЬКІСНІ ЗМІНИ СЛОВНИКА АБСТРАКТНОЇ ЛЕКСИКИ В РАННЬОНОВОВЕРХНЬОНІМЕЦЬКІЙ МОВІ
2.1. Основні причини появи нових одиниць
абстрактної лексики в РНВН
Авторитетні лінгвісти неодноразово підкреслювали, що "... важливо вивчати мотиви виникнення нових слів" [10, c. 22]. І перш ніж описувати морфологічну та семантичну структуру неологізмів РНВН, необхідно визначити інтра- та екстралінгвістичні причини їх появи саме в досліджуваному періоді.
Екстралінгвістичні причини досить докладно висвітлено в працях істориків німецької мови М.М. Гухман, Н.Н. Семенюк та інших [16; 17; 18]. Визначальним фактором усіх процесів РНВН справедливо визнаються "буремні події епохи Реформації та Селянської війни" [18, c. 37] та "могутні зрушення в усьому суспільному житті Німеччини кінця XVI ст." [16, c. 8]. Нові суспільні явища та інститути потребували відповідних нових позначень в мові. Первинна номінація завжди має денотативний характер, оскільки нові слова "...заповнюють "пусту клітину" в системі існуючих номінативних одиниць" [10, c. 47]. Але далеко не завжди поява неологізмів має характер первинної номінації, здебільшого, неологізми РНВН мають синомічні відповідники в СВН, іноді і в ДВН. В таких випадках збагачення словникового складу спричинено інтралінгвістичними факторами, які досліджені менше. Взагалі ж мовні та позамовні чинники часто впливають на виникнення нових лексичних одиниць комплексно, і розглядати їх слід як такі, що тісно пов'язані між собою.
Так само, досліджуючи кількісні зміни словникового складу, неможливо лишити поза увагою і так звані семантичні способи словотвору, хоча в цій роботі їм присвячено окремий розділ. Зокрема, асоціативні уявлення, метафора та метонімія часто стають чинниками такого способу словотвору, як основоскладення (порівн. Geldfresser, Schanddeckel, Wortkrieg - іменники з вираженими експресивними компонентами, утворені на метафоричній основі, як і ЛСВ багатозначних кореневих слів). А наслідком десемантизації деяких ЛСВ іменників, успадкованих зі спільногерманського періоду, стала поява нової моделі словотвору з напівсуфіксами (-stuck, -werk, -geist та ін.).
Причини подібних процесів неможливо вивести лише з подій суспільного та політичного життя 16-го ст. При порівнянні джерел збагачення словникового складу в СВН та РНВН, насамперед, слід назвати такі нові риси РНВН:
1. Суттєве збільшення прямих запозичень з латини ( в тому числі слів грецького походження), а також зменшення кількості латинських кальок;
2. Зменшення впливу інших мов, зокрема французької;
3. Поява нових словотвірних моделей;
4. Збільшення кількості неологізмів, утворених імпліцитними способами;
5. Синхронізація процесів словотвору та семантичної деривації;
6. Взаємодія морфологічних та семантичних способів словотвору;
7. Зростання свідомого прагнення носіїв мови до утворення нових лексичних одиниць.
На нашу думку, останній фактор може вважатись ключовим для свого часу, а також носієм рушійного імпульсу для розвитку всіх інших вказаних чинників. І запозичення, і словотвір дедалі більше набували рис системності, впорядкованості, оскільки ці два основні джерела кількісного збагачення словника були поставлені на службу ідеологічної полеміки. Метою всіх авторів 1520-х років було переконати читачів у правильності своїх власних релігійних та політичних поглядів і хибності поглядів опонентів. На думку Г.Г. Гадамера, саме ця мета дала початок розвиткові герменевтичної теорії [11, c. 189]. А саме поширення жанрів інтерпретації сучасні представники філософії мови вважають однією з основних причин виникнення не лише нових значень, а й слів. Суттєвим недоліком багатьох досліджень в галузі історії мови є розгляд процесів запозичення словотвору та семантичної деривації як окремих, не пов'язаних між собою явищ. З формальної точки зору, здебільшого, це вірно (хоча, наприклад, основоскладення мотивоване семантично, подібно до нових ЛСВ багатозначних слів). Проте, розглядаючи окремі сторони єдиного історичного процесу в цілковитій ізоляції, дослідник ризикує втратити загальну перспективу аналізованого явища. Якщо ж ми приймемо основну тезу про свідому мовну творчість авторів РНВН, це дасть єдину основу для дослідження усіх складних діахронічних процесів та їх взаємодії при формуванні словника абстрактної лексики періоду Реформації.
Теза знаходить підтвердження в текстах багатьох авторів 1520-х років, з яких більшість мали університетську освіту і були блискучими стилістами. М. Лютер постійно дбав про доступність та зрозумілість своєї мови для масового читача, причому з різних областей Німеччини: "da? mich beyde, sowohl Ober-, als auch Niederdeutsche verstehen mogen" [Luther/1966, с. 203].
Якщо існуючі терміни видавались йому не досить точними та прозорими, він заміняв їх власними новоутвореннями, характерною рисою яких є семантична вмотивованість, а також експресивна образність (Papstesel, Beichttyrann, Seelmorderei, Buchstabilist, Schwarmerei, Erzverfuhrer, Gotzendienst). Для Лютера створення нової лексики було, передусім, засобом ідеологічної полеміки, а не допомогою у вираженні особистих релігійних переживань, як у середньовічних містиків та його сучасника Т. Мюнцера. Проте головні засади теологічного вчення Лютера сприяли розвитку індивідуальності, здійсненню основної мети, проголошеної діячами Ренесансу та Гуманізму. В традиціях лютеранської конфесії "...суб`єктивність та свідомість індивідума мали таке ж важливе значення, як і об'єктивність істини"[170, с.41]. В центрі лютеранської віри знаходиться не церковна спільнота чи сакральні дії духовенства, як це мало місце у католиків, а саме особисте релігійне почуття, "стосунки кожної людської душі з Богом...що вимагає принципу суб`єктивності, чистої духовної свободи особистості"[185, с. 24]. Оскільки ж "особисті стосунки з Богом" ще з часів діяльності середньовічних містиків сприяли інтенсивному створенню нових абстрактних