РОЗДІЛ 2.
ІДЕОЛОГІЧНІ ПОШУКИ В РИМСЬКІЙ ІМПЕРІЇ:
ТЕНДЕНЦІЇ ТА НАСЛІДКИ
Зміна політичної системи в Римі у І ст н.е. у зв’язку з переходом від
республіканського до імператорського правління спричинила до появи кризових
тенденцій в усіх сферах суспільного життя. Відбувалася централізація державних
політичних установ, формувався розгалужений бюрократичний апарат, значну роль у
державній організації почали відігравати військові структури. Традиційні органи
влади поступово втрачали своє значення. Так, сенат перестав виконувати
політичні функції, хоча його представники ще мали досить високий статус в
імперії. Муніципальні курії перетворилися на фіскальні органи нового режиму.
Усі ці перетворення призвели до негативних змін в житті суспільства. Особливо
відчутно вони проявилися у житті народів на завойованих Римом теренах.
Колишній політичний порядок підкорених країн було зруйновано, а римські
нововведення неоднозначно сприймалися населенням різних регіонів. Це значною
мірою і неминуче відбивалося на ідеологічному, культурному і духовному житті
суспільства. Втрата віри у власні сили, пошуки сенсу буття призводили до появи
потягу до різноманітних містичних культів, ворожінь, магії. Таким чином, вже у
І ст. в римському суспільстві виник ідеологічний вакуум, котрий залишався
незаповненим до початку ІV ст., хоча спроби, як побачимо далі, були досить
активними і мали неоднозначні наслідки.
2.1. Пошук філософсько-ідеологічних основ державницької ідеології в межах
античного світогляду
До кінця ІІІ ст. територія Римської імперії була достатньо великою: від
Атлантичного океану на заході, Рейну, Дунаю і Чорного моря на півночі, Сахари
на півдні до Сирійської пустелі та верхньої течії Євфрату на сході. Населення
імперії мало строкатий етнокультурний склад. Цей факт пояснював тривале мирне
співіснування великого розмаїття релігійних вірувань та культів на території
багатонаціональної імперії.
Римська імперія останньої третини ІІІ – поч. IV ст. переживала складні часи.
Внутрішньополітична ситуація в імперії характеризувалася громадянськими
війнами, військовими переворотами та численними політичними вбивствами.
Зовнішні кордони держави були недостатньо захищені. Варварські племена з
півночі та зі сходу здійснювали вторгнення на території римських провінцій,
майже не зустрічаючі опору. Армія була не в змозі захистити свою країну від
нашестя чужинців. Усі сфери суспільного життя були охоплені глибокою загальною
кризою [159 Alfцldy G. Die Krise des Reiches: Geschichte, Geschichtsschreibung
und Geschichtsbetrachtung. Ausgew. Beitr. – Stuttgart; Wiesbaden: Sterner –
Verlag, 1989. – 541 s.; Altheim F. Die Krise der alten Welr im 3. Jahrundert n.
Zw. Und ihre Ursachen. 3. Bd.: Gotter und Kaiser. – Berlin; Dahlem:
Ahnenerbe-Stiftung Verlag, 1943. – 258 s.; Свенцицкая И. С. Раннее
христианство: страницы истории. – Москва: Изд-во полит. лит, 1988. – 336 с.;
Сергеев И.П. Римская империя в III в. нашей эры. Проблемы
социально-политической истории. – Харьков: Майдан, 1999. – 224 с.;
Штаерман Е.М. Кризис рабовладельческих отношений в западных провинциях Римской
империи в III в. н.э. – Москва: Изд-во АНСССР, 1957. – 512 с.; Дьяков В.Н.
Начало политического кризиса Римской империи (180 – 235 гг.) // Уч. зап. МГПИ.
– Москва, 1957. – Т. 104. – Вып. 5. – С. 32-58; Белова Н.Н., Сюзюмов М.Я. К
вопросу о кризисе в Римской империи в III в. // Античная древность и средние
века. – Свердловск, 1978. – Вып. 15. – С. 5-22.].
З приходом до влади Діоклетіана і встановлення нової системи правління –
домінату – ситуація в імперії певною мірою стабілізувалася. Однак це був тільки
короткий перепочинок напередодні глобальних змін в історії Римської імперії. В
означений період Рим поступово втрачав своє значення як центр могутньої
держави. Відбувався занепад західної частини імперії, а культурно-політичний
центр переміщувався на Схід. В цій складний ситуації люди шукали підтримку в
релігії. Однак ця сфера також перебувала в кризовому стані [160 Сухов А.Д.
Философские проблемы происхождения религии. – Москва: Мысль, 1967. – С. 270.].
Не існувало єдиної світоглядної системи, яка змогла б згуртувати населення та
допомогти пережити нелегкі часи.
Ідеологічні пошуки у римському суспільстві в кризових та посткризових умовах
проявилися у розквіті філософсько-містичних доктрин і синкретичних культів [161
Шмеман А. Исторический путь православия. – Париж: YMCA-PRESS, 1989. – С. 102].
Сповідуванням тих чи інших релігійних вчень були охоплені усі без винятку
верстви римського суспільства [162 Джонс А.Х.М. Гибель античного мира. –
Ростов-на-Дону: Феникс, 1997. – С. 465]. Люди створювали образи надприродних
сил та поклонялись їм. Життя кожного римлянина від народження до самої смерті
супроводжувалось релігійними обрядами. Але єдиної, загальної для всієї імперії
релігії не існувало. У кожній місцевості був свій окремий культ, свої боги та
герої. Так, у Греції часів імперії зберігалася система місцевих вірувань і
містеріальних служінь [163 Буркхард Я. Век Константина Великого. – Москва:
Центрполиграф, 2003. – С. 123].
Для значної частини населення світ здавався недосконалим, сповненим зла й
несправедливості. Поряд із більш чи менш сформованими релігійними віруваннями
дуже поширеною була віра у чаклунство, магію, віщунів, замовляння, різноманітні
дива [164 Jacobs M. Das Christentum in der antiken Welt. Von der
Frьhkatholischen Kirche bis zu Kaiser Konstantin. – Gцttingen: Vandenhoeck und
Ruprecht, 1987. – P. 36; Джонс А.Х.М. Гибель античного мира. – Ростов-на-Дону:
Феникс, 1997. – С. 466; Свенцицкая И. С. Раннее христианство:
- Київ+380960830922