РОЗДІЛ 2
ОСОБЛИВОСТІ МЕТОДОЛОГІЧНОГО ТА МЕТОДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕМПІРИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Побудова моделі емпіричного дослідження
Діяльність придає єдність не тільки внутрішній структурі особистості, але й
цілісність, системність зв’язкам особистості зі світом. При цьому, особистість
не розчиняється в діяльності, а змінює через неї свій світ, вибудовує свої
стосунки з ним, іншими людьми, життям як таким. Саме в ній вона проявляється,
формується, змінюється, що забезпечує необхідність розглядати особистість в
діяльності [164].
Зазвичай, провідною діяльністю індивіда виступає – його професійна діяльність,
і ця підстава суттєво підсилює формуючий вплив на особистість даного способу її
діяльнісного існування. Провідна „стрижньова”, високо розвинута діяльність, яка
синтезує та реалізує ставлення людини до світу, „підтягує” до свого рівня інші
види ставлень особистості до дійсності, викликає розвиток її різносторонніх
здібностей [77].
Враховуючи такий вплив професійного навчання та професійної праці на формування
та динаміку індивідуально-психологічних характеристик особистості, ми
побудували модель емпіричного дослідження яка зображена на рис. 2.1.
Враховуючи те, що виникнення нової провідної діяльності не означає скасування
тої яка передувала їй, ми розмістили в моделі нашого дослідження між
традиційними навчанням та працею, ще й навчально-професійну діяльність. Даний
вид провідної діяльності хоча і давно був висунутий дослідниками, але
особливостям впливу його характеристик на динаміку змін в особистості не
надавалась належна увага.
Отже, запропонована емпірична модель передбачає визначення особливостей
динаміки індивідуально-психологічних характеристик особистості в залежності від
одного з виду провідної діяльності який особливим, притаманним тільки йому
чином, впливає на психодинамічні та змістовні характеристики особисості.
Рис. 2.1. Модель емпіричного дослідження
З метою з’ясування особливостей впливу провідної діяльності на динаміку змін в
індивідуально-психологічних характеристиках ми обрали представників військової
медицини які, по-перше, в процесі професійної підготовки проходять як навчання
в університеті (навчальна діяльність), так і в інтернатурі (яка представляє
поєднання навчальної діяльності з практичною). По-друге, дана вибірка є мало
дослідженою в психологічній науці.
Отже, контингент, який брав участь в нашому дослідженні відноситься одночасно
до двох професійних категорій. Мається на увазі, що військові лікарі працюють
передусім в медичній сфері, тобто застосовують на практиці знання, уміння та
навички, що були ними здобуті в медичних навчальних закладах, але водночас вони
являються офіцерами Збройних сил України і працюють в ситуації підвищених
вимог, що безпосередньо накладає відбиток на особливості їх професійної
діяльності.
Відомо, що професійна діяльність безпосередньо впливає на структуру
особистості. В нашому випадку на досліджувану вибірку чинить вплив два різні
типи професійної діяльності: медична та військова. Нажаль, в сучасній
військово-медичній літературі немає чітко сформульованих вимог, що мають
пред’являтись до особистості, яка обрала для себе професію військового лікаря.
Традиційно, вважається, що військові лікарі, повинні бути кращими, ніж цивільні
фахівці, у питаннях надання невідкладної допомоги, екстремальній медицині та в
організаційних аспектах діяльності [39].
Структура особистості лікаря складається з двох необхідних компонентів:
загальних здібностей та індивідуальних відмінностей, що дозволяють окреслити
типи людей, які схильні до вирішення завдань в тій чи іншій сфері практичної
діяльності цієї специфічної професії.
Лікар повинен мати специфічні особистісні якості. Під цим можна розуміти
здатність швидко та достатньо глибоко вникати в психологію іншої людини, вміло
заохочувати свого пацієнта до спілкування для з’ясування причин його хвороби та
ознак зміни стану.
До найважливіших особистісних якостей лікаря відносять також його здатність до
„клінічного мислення”, яке ґрунтується на: 1) здобутих медичних знаннях та
формуванні основ медичної ерудиції, 2) практичному лікарському досвіді в певній
спеціальності, 3) особливостях такої специфічної властивості як „клінічна
пам’ять”. Необхідно пам’ятати, що успіх медицини аж до самого ХХ століття
пояснювався головним чином ступенем емпірично розвинутої спостережливості
висококваліфікованих лікарів.
Справжня результативність клінічного мислення притаманна тим лікарям, для яких
характерним є творчий підхід до кожного конкретного пацієнта, повне виключення
елементів ремісництва (мається на увазі шаблонне, більш часте, ніж це справді
необхідно застосування різного роду „схем” лікування для фактично всіх без
винятку пацієнтів [35].
Про основні якості, які повинні бути притаманними справжньому лікареві
говориться в Единбурзькій Декларації Всесвітньої федерації по медичній освіті
(1988), в ній вказується, що кожен пацієнт повинен мати можливість сподіватися
зустріти в обличчі лікаря таку людину, яка б була уважним слухачем, ретельним
дослідником та спостерігачем, ефективним клініцистом, а також була наділена
високою сприйнятливістю в сфері спілкування.
Автори [70], які займаються дослідженням психологічної підготовленості лікаря
до терапевтичної взаємодії з пацієнтом вказують також на комунікативну
компетентність лікаря.
Специфіка діяльності військового лікаря проявляється не тільки в умовах воєнних
дій, але також і в умовах мирного стану. Військова діяльність носить значно
інтенсивніший характер ніж у цивільних фахівців є підстави також говорити, що
професійна служба в армії це не тільки рід занять, але й спосіб життя [70]
- Київ+380960830922