РОЗДІЛ 2. Освітня діяльність ЧСВВ
2.1. Зміст і особливості педагогічної праці в навчальних закладах початкового рівня
До однієї із найбільш розвинених сфер соціальної активності василіянського чернецтва з часу його заснування відносяться навчання та виховання молоді. Передумовою дослідження цього напряму діяльності ЧСВВ у визначений період є короткий аналіз минулого Василіянського Чину з паралельним відображенням місця його представників у освітньому процесі.
Василіянські навчальні установи функціонували у системі шкільництва Австро-Угорської імперії. Їхнє комплексне вивчення передбачає виокремлення та характеристику основних елементів тогочасної державної освітньої політики.
Не менш важливим завдання, що розкриває розуміння специфіки василіянської педагогічної системи, полягає у визначенні бачення ченцями завдань, ролі та форм навчання та виховання молоді.
Характеристика місця представників Чину в розвитку шкільництва передбачає вивчення їхньої причетності до діяльності різноступеневих навчальних установ. У параграфі увага акцентується на дослідженні освітніх закладів початкового рівня. При цьому важливо простежити залежність еволюції педагогічного напряму праці ченців із змінами внутрішнього характеру у середовищі ЧСВВ, а також виокремити внесок окремих василіянських навчальних закладів у розвиток національного життя Галичини.
Засновник і теоретик чернечого Чину кіновіального типу (кіновія ? спосіб монастирського життя, в основі якого ? спільне проживання подвижників) св.Василій Великий (Каппадокійський) (329 (330) ?379 рр.) ще у ІV ст. н. е. вважав одним із завдань ченців активну проповідь євангельських істин через власний спосіб життєдіяльності, особистий приклад. Це сприяло б перетворенню навколишнього світу згідно із постулатами християнства. Не дивно, що василіяни від початків свого існування брали участь у різноманітних процесах суспільного життя. Як приклад, можемо згадати благодійництво, утримання притулків та лікувальних установ, наукову діяльність, виховання та навчання молоді шляхом організації закладів шкільного типу при монастирських осередках. Беручи до уваги те, що східне чернецтво використовувало "Правила" св. Василія Великого як базисні, можемо констатувати появу окремих із вищезгаданих форм діяльності в середовищі українського чернецтва [574, р. 701]. Поступово вони еволюціонували, пристосовуючись до автохтонних традицій, умов та особливостей.
Один із ініціаторів утворення Василіянського Чину - Йосиф-Вельямин Рутський (1574-1637 рр.) прагнув через діяльність василіян домогтися утвердження унії в межах тодішньої Речі Посполитої. Дієвим засобом для реалізації такого завдання вважалася праця з підростаючим поколінням на базі навчальних закладів. Після синоду у Замості (1720 р.) і капітул (колегія керівних осіб Чину) у Львові (1739 р.) та Дубно (1743 р.) освітньо-виховна ланка посідала домінуюче місце в активності ЧСВВ [552, с. 157; 13, арк. 4]. У ХVІІІ ст. василіяни вели 43 світські школи різного ступеня та 24 навчальні заклади для духовенства (окремі з них подано у таблицях А. 1, А. 2) [357, с. 4; 13, арк. 22]. Виходячи із сказаного вище, правомірним видається твердження про те, що ЧСВВ вперше спричинився до витворення системи "організованого шкільництва" на території сучасної України [507, с. 76].
Після поділів Речі Посполитої і прилучення українських земель до складу Австрійської (Галичина) та Російської (Правобережжя) імперій у середовищі ЧСВВ спостерігаються процеси стагнації. У ході релігійних реформ, здійснених із ініціативи імператора Йосифа ІІ (1780-1790 рр.), було ліквідовано ті осередки Чину, які не займалися суспільно-корисною діяльністю. Уряд встановив контроль над зв'язками представників Галицької провінції ЧСВВ із Апостольською столицею, осередками Руської провінції (Правобережжя); обмежив вступ до монастирів, впровадив змінені статутні норми тощо. Наступники Йосифа ІІ (наприклад - Франц ІІ (1792-1806 рр.) намагалися згладити результати цих нововведень, зумовлених доктринами "освіченого абсолютизму" та "февроніанства". Але дія негативних тенденцій, в основі яких була практика "йосифізму", спричинилася до глибокої кризи у середовищі василіян у першій половині ХІХ ст.
У Російській імперії після польського повстання 1830-1831 рр., до якого окремі василіяни поставились із прихильністю через антикатолицьку спрямованість релігійної політики царського уряду, було ліквідовано або ж передано в управління РПЦ значне число монастирів з існуючими при них навчальними закладами ?361, с. 4?. Процес ліквідації ЧСВВ на Правобережжі завершився у 1836-1839 рр. До 1871 р. проіснував осередок Чину в Варшаві.
У результаті згаданих вище подій на середину ХІХ ст. продовжувала існування тільки охоплена кризовими явищами Галицька провінція Найсвятішого Спасителя. На початку ХІХ ст. в її межах нараховувалося 26 монастирів із майже 200 ченцями, а в 1858 р., за даними, вміщеними у василіянському шематизмі, у 14 монастирях нараховувалось 77 ченців (55 отців, 13 студентів, 9 братів-послушників). У 1882 р. їх число скоротилося до 60 осіб (з них 50 ? отці-священики, 4 студенти та 6 братів) [367, с. 62]. Увесь цей час ЧСВВ спромігся утримувати світські навчальні заклади різного типу у Бучачі, Дрогобичі та Лаврові (сучасні Тернопільська та Львівська області). Незважаючи на їхній приватний характер, василіяни вимушені були рахуватися з існуючими в Австрійській імперії умовами функціонування освітньої системи.
Після реформи шкільництва у 1774 р., ініціатором якої виступив відомий тодішній педагог Фельбігер, було запроваджено градацію нижчої (початкової) школи на три ступені. До першого відносились "нормальні" (шестикласні) школи. Їхнє завдання вбачалося у підготовці педагогічних кадрів для другого типу шкіл -"головних" (чотирикласних). Найнижчий ступінь посідали "тривіальні" (дво-, трикласні) школи. Такий стан початкової школи офіційно зберігався до 60?70 рр. ХІХ ст. [486, с. 150; 492, с. 507]. Середня ланка народної освіти в Австрі