розділ 2.1. Символічна автобіографія Г. Сковороди як варіант антропоцентристської інтерпретації філософії історії
Проблема символічної автобіографії та її теоретичного осмислення була детально розробленою у працях Григорія Грабовича "Шевченко, якого не знаємо" та "Поет як міфотворець", які уявляють собою перші такі наукові розвідки на Заході, адже в українському літературознавстві, зокрема шевченкознавстві, ідея символічної автобіографії та питання символізму Шевченка не порушувалися. Проте необхідність звернення до цього жанру, зокрема на прикладі творчості Т. Г. Шевченка є очевидною, адже символічна біографія передусім передбачає цілісність бачення образу поета-пророка, наголошення на важливості дослідження внутрішніх чинників його біографії, питаннях індивідуальності й своєрідності, складності Шевченка, адже притаманний радянському, а також сучасному українському шевченкознавству гіпертрофований громадський контекст не враховує складності Шевченка. Тому що без врахування цілісності образу поета, витворення поетом самого себе у своїх творах, глибинного психологізму творчості Шевченка, уявлення про життєвий та творчий шлях мислителя будуть неповними, однобічними, а питання про те, чому радянські характеристики мислителя, як то: борець, революціонер, месник, Кобзар, речник та інші вписуються у новітні дослідження з творчості мислителя буде не до кінця з'ясованим. "І так, наприклад, питання про те, чи Шевченка можна вважати "революціонером-демократом", а чи "державником" мусить бути звірене з іншими системними моментами, не тільки з його, так би мовити, "поезією зневіри", але взагалі з тими законами, за якими антиподи, тези й антитези, співіснують у його творчості й витворюють особливість його синтезу" [48:11]. Зв'язок офіційного радянського сприйняття Шевченка з сучасним державницьким, зокрема у галузі суспільно-функціонального окреслювання Шевченка Григорій Грабович пояснює тим, що популярне бачення ніколи не буде сприймати складності Шевченка, його глибинного внутрішнього психологізму, його автобіографізму, факту неможливості остаточно пізнати та охопити особистість мислителя. Грабович пише, що "для всякого офіційно-популярного, символічно-ритуального мовлення ця істина найнебезпечніша, бо вона заперечує постулат контролю, й це нібито ексклюзивне, монопольне уповноваження тлумачити національного генія, і тим самим черпати з його авторитету, озброюватися його аурою" [48:12]. Григорій Грабович розглядає символічну автобіографію у Міцкевича і Шевченка, як двох поетів-пророків, що мали майже месіанське значення для історії своїх народів та в історії європейського романтизму, і які цю роль месіаністичних речників свого народу самоусвідомлювали. Намагаючись теоретично обґрунтувати символічну автобіографію, Григорій Грабович зіставляє інтенційну автобіографію із символічною, наголошуючи при цьому на двох відмінностях автобіографії взагалі від символічної автобіографії. "... автобіографія як така є психологічно та жанрово самоусвідомленою й інтенційною. Хоч би які були її жанрово-структурні різновиди (сповідь, апологія чи спогад), усі вони подають авторську особисту історію, його "я" явно й "по-справжньому". Їм також притаманна орієнтація на історичність...символічна автобіографія, навпаки, тією чи іншою мірою приховує, камуфлює свою інтенційність та історичність... правда цієї символічної, закодованої розповіді може бути не менш, а то й більш вагомою для глибинного розуміння життя, баченого й писаного "зсередини" цієї автобіографії..."[48:53]. Грабович пояснює внутрішню суть Міцкевича та Шевченка, подає бачення самих себе, свого національного значення та місця у загальнолюдській історії. Питання автобіографізму Міцкевича автор досліджує на матеріалах його творів "Конрад Валленрод", "Поминки, ІІІ" і "Пан Тадеуш", намагаючись з'ясувати питання, яке досить не є розв'язаним у науковій літературі : чому Міцкевич перестав творити? Відомо, що в образі поета-оповідача в "Епілозі" "Пана Тадеуша" він називає себе "птахом малого польоту" "і це так явно контрастує з орлиним польотом з "Імпровізації" Конрада у "Поминках, ІІІ" чи у "Фарисі". "Епілогом" "Пан Тадеуш" актуалізує вже не в драматичній формі, а в самому житті самозречення поета" [48:61]. Автобіографізм Шевченка з особливою силою знайшов своє відображення у таких творах, як "Тризна", "Москалева криниця", "Хіба самому написать..." та "Марія". Причому Грабович підкреслює, що при всій схожості Шевченка з Міцкевичем існує також й суттєва різниця, яка полягає насамперед у тому, що як проза, так і поезія Шевченка є суцільно автобіографічними та уявляють собою постійну сомопроекцію. Взагалі, творчість та особистість Міцкевича вплинули на поезію Шевченка, про що писали багато українських і польських дослідників, як от: М. Петров, М. Шашкевич, І. Франко, О.Огоновський, О.Третяк, О. Колеса, В. Щурат, Б. Лепкий, С.Смаль-Стоцький, М. Зеров, П. Зайцев, М. Рильський, Ю. Бойко - Блохин, М. Якубець, Г. Вервес, С. Козак, останнім часом - Я. Дзиґа, В. Гуменюк, Ю. Булаховська, Н. Наумова. Сучасний український дослідник Є. Нахлік у своїй праці "Доля -Lоs -Судьба: Шевченко і польські та російські романтики" зауважує, що, на його думку, суть дискусії між вищезгаданими авторами полягає саме у з'ясуванні того, наскільки "значним був цей незаперечний ідейно-художній вплив, сліди якого (ремінісценції) помітні вже в ранніх баладах; чим є легкі подібності між ІІ частиною " Dziadow" і разючі - між ІІІ та додатком до неї ("Ustep") і поемами "Сон" та "Великий льох" - наслідком Шевченкових запозичень і ремінісценцій, творчого освоєння Міцкевичевих здобутків чи переважно типологічними збігами? Більшість дослідників схиляються до того, що маємо справу і з першим, і з другим, і з третім... [138:98]. Слід підкреслити, що існувало, звичайно, також загальне і особливе у поглядах Міцкевича і Шевченко на суспільно-політичні питання. Так, Міцкевич, вважаючи революцію засобом захисту й досягнення ідилії буття, протиставляв революційним перетворенням світу його гармонію, опоетизував світ
- Київ+380960830922