Ви є тут

Концепції морального виховання учнів у сучасній педагогічній науці США

Автор: 
Довгань Лариса Іванівна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2007
Артикул:
0407U000098
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
ОСНОВНІ КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО МОРАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ В ПЕДАГОГІЦІ США

У другому розділі з'ясовано й проаналізовано сутність основних концепцій морального виховання (концепція осмислення цінностей, концепція морального розвитку, концепція виховання характеру, аналітичний підхід і діяльнісний підхід), розкрито зміст, форми і методи морального виховання у контексті кожної з них. Розглянуто особливості морального виховання учнів у спільнотах справедливості, спільнотах турботи та спільнотах допитливих, які діють у контексті вищевказаних концепцій морального виховання. Запропоновано рекомендації щодо використання зазначених підходів у вітчизняній системі виховання.

2.1. Концепція осмислення цінностей

В 60-х роках ХХ ст. у США зародилась гуманістична психологія як альтернатива двом іншим науковим підходам, які займали панівну позицію в американській психології середини століття - психоаналізу та біхевіоризму. Організаційно вона набула форми соціального руху - "третьої сили" у психології [280]. Основним предметом свого вивчення представники гуманістичної психології обрали цілісну сутність людини в її вищих проявах (самосвідомість, креативність, самореалізація тощо), які раніше не знаходили відображення в інших психологічних теоріях. На основі розроблених у руслі гуманістичної психології ідей згодом виникає відповідний педагогічний напрямок - гуманістична педагогіка. У контексті цього підходу основною метою виховання проголошується не формування особистості відповідно до певних стандартів, а сприяння її самоактуалізації, тобто максимальній реалізації її можливостей. Ш. Блер, президент Міжнародної асоціації "гуманістичних" психологів, основним положенням школи називає "прагнення знайти підхід до визначення і розуміння особистості як якоїсь цілісності, унікальності" [8, с. 273].
Асоціація міжнародної освіти та розвитку визначає такі завдання гуманістичного підходу: 1) розвивати навички моральної поведінки, необхідні для ефективного функціонування у сучасному багатогранному суспільстві; 2) допомогти учням віднайти сенс життя, повірити у себе та свій потенціал, оскільки це породжує самоповагу та повагу до інших і розвиває вміння вирішувати конфлікти; 3) організувати шкільне середовище з урахуванням інтересів та індивідуальних особливостей вихованців [129, с. 3].
Основоположниками американської гуманістичної психології і педагогіки є А. Маслоу, К. Роджерс, А. Комбс та ін. Наполягаючи на необхідності шанобливого ставлення до особистості, вони пропонували змінити традиційну позицію педагога у вихованні. Замість домінування над дітьми, він повинен бути поряд з ними, постійно враховувати їхні інтереси та потреби, сприяючи тим самим якомога повнішій реалізації їхніх задатків [38, с. 94].
Одним із найпрогресивніших американських вчених-гуманістів є К. Роджерс (1902-1987), учень Дж. Дьюї, засновник і головний представник гуманістичної психології і педагогіки. Під його керівництвом утворився міцний осередок наукових досліджень з питань розвитку людини гуманістичної орієнтації в Каліфорнії. Цей осередок діє і нині, продовжуючи дослідження і пропагуючи ідеї К. Роджерса [34, с. 24].
Власну теорію розвитку особистості К. Роджерс обґрунтував у книзі "Про становлення і розвиток особистості" [261]. Вона спирається на положення, що основною потребою кожної людини є прагнення до самореалізації. На думку К. Роджерса, діти повинні мати можливість діяти у відповідності з їхніми істинними думками та почуттями, "слухати себе", "бути самими собою", оскільки кожна людина за своєю природою є доброю і гуманною. Якщо ж дитина жорстока та байдужа, то такою її робить оточення, вихователі, які пригнічують її "природність" [38, с. 95].
Мета виховання, вважає К. Роджерс, полягає не в прищепленні дітям певних моральних цінностей, а в тому, щоб довірити їм самим оволодівати моральними принципами. Відповідно, роль педагога полягає не в тому, щоб впливати на дітей, а в тому, щоб допомогти їм зберегти свою природню сутність [38, с. 95].
Виховна концепція К. Роджерса виникла на основі його досліджень в галузі психотерапії, зокрема розробленої ним терапії, "центрованої на клієнтові". На думку вченого, пацієнт із об'єкта маніпуляції терапевта повинен стати суб'єктом, який бере на себе відповідальність за розв'язання власних проблем, замість того, щоб перекладати їх на психотерапевта. Останній має виконувати лише консультативні функції [8, с. 277]. Саме пацієнт знає, що його турбує і завдає болю, яким шляхом вирішувати проблему, в чому її причина, яким життєвим досвідом вона спричинена [263, с. 11-12]. Для надання успішної допомоги, психотерапевт повинен виявляти лише безумовне позитивне ставлення (inconditional positive regard) до клієнта. Довірлива емоційна атмосфера допомагає лікареві краще зрозуміти переживання пацієнта та особливості його бачення світу, а пацієнтові, у свою чергу, - переоцінити систему уявлень про себе і своє "я", сформувати адекватний образ самого себе.
К. Роджерс також виділяє поняття "справжня особа" (real self), тобто та, якою людина є насправді, та "ідеальна особа" (ideal self), тобто та, яка відповідає вимогам оточуючих. Розбіжність між справжньою та ідеальною особою, між тим "ким я є" і "ким я маю бути" автор називає невідповідністю (incongruity), яка спричиняє внутрішній конфлікт людини [263].
Органічну особистість К. Роджерс характеризує як "повністю функціонуючу" (fully-functioning). Вона характеризується такими якостями, як [263]:
1. Відкритість до відчуттів, досвіду, тобто правильне сприйняття та розуміння оточуючих подій, здатність сприймати реальність.
2. Реальне життя, тобто життя сьогоднішнім днем, а не минулим чи завтрашнім днем, що разом з тим не заперечує врахування минулого досвіду та планування майбутнього.
3. Довіра своєму організмові, тобто орієнтація на свій внутрішній голос, на те, що підказують почуття.
4. Свобода дій, що передбачає наявність вибору і відповідальність за зроблений вибі