РОЗДІЛ 2
СПЕЦИФІКА ЖАНРУ КАМЕРНОГО БЕЗСЮЖЕТНОГО БАЛЕТУ
2.1. Балет. Провідні жанрові ознаки. Форми академічного балету. Жанрово-історична типологія
Балет поряд з оперою і симфонією належить до провідних жанрів музичного мистецтва. До нього звертались у своїй творчості такі композитори як П. Чайковський та О. Глазунов, І. Стравінський та Б. Барток, С. Прокоф`єв та А. Шнітке, Є. Станкович та В. Губаренко. Особливості музичної мови в балетному жанрі, як правило, відображали провідні тенденції музичної стилістики того чи іншого історичного періоду, адже, як зазначав П. Чайковський, "балет - та ж симфонія" [241, 143]. З часів свого виникнення балет зазнав суттєвого розвитку, який особливої інтенсивності набув у ХХ ст. - добі загальної "дестабілізації" жанрів. Зміна естетичних установок, протиставлення жанровим штампам, сформованим мистецтвом ХІХ ст., оновлення музично-мовного арсеналу за рахунок нових композиційних технік (додекафонії, сонористики, алеаторики, полістилістики) призвели до відкритості жанрових меж, тенденції змішання різних жанрів, утворення нових жанрових різновидів. Шляхи розвитку балету досліджували Б. Асаф`єв, І. Cоллертинський, Р. Косачева, Ю. Станішевський, Ф. Лопухов, В. Ванслов, Л. Лінькова, С. Лепеліна, А. Турукіна та ін. Загальновідомо, що поряд з існуванням у сучасному мистецтві великого академічного балету, у минулому столітті виникає новий жанровий різновид - камерного, безсюжетного, так званого "білого" балету. І хоча роботи названих авторів містять численні аналітичні описи окремих зразків таких творів, вичерпної теорії жанру нового балету у вітчизняному музикознавстві на даний момент не існує. Це спонукало нас в межах нашої роботи визначити жанрові ознаки камерного безсюжетного балету. Специфіка даного жанру, що має синтетичну природу, обумовлює необхідність визначення жанрових ознак на наступних рівнях:
1) концепційному (жанрово-семантичному);
2) драматургічному;
3) хореографічному,
4) музично-стилістичному.
Це з свого боку передбачає вирішення таких задач:
1) встановлення історичних передумов виникнення жанру, (відповідність провідним тенденціям музичної культури початку ХХ ст., вплив неокласичних рис та особливості їх проявів в балетному жанрі);
2) розробки проблеми сюжету, відмова від якого відбувається у новаторських творах балетного мистецтва ХХ ст., та визначення факторів, функціонуючих в ролі сюжетозаміщуючих (термін А. Турукіної);
3) визначення ігрових інтенцій музичної стилістики балетів нового типу.
Визначення сталих жанрових ознак слугує створенню теорії даного жанру, а також є необхідним для аналізу творчості Д. Поліщука, провідним жанром для якого на даному етапі став безсюжетний балет.
Балет (фр. ballet, від іт. balletto - зменшене від ballo - танцюю) - мистецтво прекрасного руху. У енциклопедичному розумінні - це вид музично-театрального мистецтва, зміст якого втілюється у хореографічних образах. В ряду інших мистецтв балет належить до видовищних синтетичних, просторово-часових видів художньої творчості [14, 42]. На відміну від опери, балет склався не на основі драми, а на основі танцювального дивертисменту (від фр. divertissement - розвага), що вплинуло на його жанрову специфіку. Появу балету як самостійного театрального жанру пов`язують з постановкою в Парижі 1581 року "Комедійного балету королеви". Хоча на початкових етапах розвитку до його структури входили і вокальні номери, і декламація, починаючи з 60-х років ХVІІІ ст. балет стає цілісною виставою "без слів", а завдяки реформі Ж. Ж. Новера (1727-1810) - дієвим хореографічним спектаклем. Найважливіші елементи академічної хореографії склались у ХІХ ст. в тісному зв`язку з типовими для романтичної доби образами чарівних неземних істот (сильфід, дівчат-лебедів). З цього періоду в балетну хореографію увійшли: тюніка, потім пачка як атрибут костюму, пози на пуантах (на пальцях), рухи, спрямовані вверх (аттітюд, повітряні стрибки), загальна вимога легкості і граційності рухів незважаючи на високі технічні труднощі. Лише у ХХ ст. в епоху радикального оновлення жанру, в балеті з`явились також і партерні комбінації на планшеті сцени (на підлозі), зокрема в межах експресіоністського напрямку. В цілому ж балет більшою мірою ніж інші види мистецтва (драматичний театр, опера, кіно, література, живопис і навіть музика) підвладний впливу ідеально-прекрасного: "Балет - мистецтво, що промовляє про красу почуттів, вчинків, мрій і сподівань... він ідеалізує своїх героїв" [195, 69].
Отже, балетний спектакль - це синтетичний жанр, у якому поєднуються хореографія (танець, пантоміма, міміка, жести, позування); музика (у живому виконанні, або фонограма); драматургічна дія, що передбачає декорації, костюми, грим, освітлення, іноді - спів, використання кінокадрів; літературна основа у вигляді лібрето чи назви (в деяких різновидах жанру може бути відсутня). Співвіднесення даних компонентів може бути різним, згідно до етапів історичного розвитку, однак провідними залишаються: хореографія, музика, драматична дія.
Специфіка балетного спектаклю обумовлюється також виключною роллю балетмейстера-постановника і провідних артистів балету у створенні художнього цілого. На відміну від опери, яка зберігає свою самоцінність і на рівні аудіоряду, балет живе тільки на сцені, і у всій повноті балетні постановки існують лише як історичні артефакти. Однак типовою для балету стала і практика реставрації старих постановок, що, як правило, передбачає і оновлення хореографії новим балетмейстером. Відповідно можливо перекомпонувати музичний текст шляхом скорочень, доповнень, перестановок, компіляцій. Наприклад, у "Лебединому озері" поряд з чотириактною формою Чайковського існує триактна редакція Дріго, славетні 32 фуете в коді варіації Оділії (ІІІ-й акт по Чайковському та ІІ-й по Дріго) виконується на музику коди номера 5 І-го акту. Балет "Спартак" має більше 16 постановок з довільним використанням музики А. Хачатуряна.
Цінним для нашого дослідження постає той ф
- Київ+380960830922