РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Характеристика клінічного матеріалу
Хірургія раку прямої кишки в Донецькому обласному протипухлинному центрі (ДОПЦ)
бере свій початок з 1967 року, з моменту створення кафедри онкології медичного
інституту. За ці роки виконано тисячі хірургічних втручань пацієнтам з
пухлинним ураженням проксимального відділу прямої кишки. В табл. 2.1 наведена
динаміка виконання операцій при раку проксимального відділу прямої кишки в ДОПЦ
у період з 1989 по 2002 роки.
Аналізуючи дану таблицю, необхідно відзначити значне зниження останніми роками
у структурі операцій, виконуваних при раку проксимального відділу прямої кишки,
питомої ваги проксимальної резекції прямої кишки (операція типу Дюамеля).
У той же час, звертає на себе увагу питома вага черезчеревних резекцій, яка
значно зросла у структурі хірургічних втручань. Поштовхом до розширення
показань і збільшення кількості черезчеревних резекцій послужила розробка і
впровадження дуплікатурного способу формування товсто-товстокишкових
анастомозів [1].
Починаючи з 1989 року, дуплікатурний анастомоз впроваджений і у практику
відділення абдомінальної хірургії Криворізького міського онкологічного
диспансеру.
Враховуючи вищевказані обставини, матеріалом для дослідження послужили дані про
425 хворих на пухлинні захворювання верхньоампулярного і ректосигмоїдного
відділів прямої кишки, які лікувалися в ДОПЦ і Криворізькому міському
онкологічному диспансері в період з 1989 по 2002 рр. Усім хворим були виконані
черезчеревні резекції прямої кишки.
Таблиця 2.1
Динаміка виконання операцій при раку проксимального
відділу прямої кишки в ДОПЦ
Роки
Вид виконаних операцій
Усього
Черезче-ревна
резекція
Черевно- анальна резекція
Черевно-наданальна резекція
Прокси-
мальна резекція
Операція Гартмана
1989
13
(15,7%)
25
(30,1%)
10
(12,1%)
29
(34,9%)
(7,2%)
83
1990
13
(17,8%)
37
(50,8%)
(6,8%)
13
(17,8%)
(6,8%)
73
1991
13
(21,3%)
10
(16,4%)
12
(19,7%)
20
(32,8%)
(9,8%)
61
1992
32
(34,8%)
29
(31,5%)
11
(12,0%)
13
(14,1%)
(7,6%)
92
1993
27
(32,9%)
19
(23,2%)
16
(19,5%)
16
(19,5%)
(4,9%)
82
1994
23
(34,3%)
24
(35,8%)
(11,9%)
(13,5%)
(4,5%)
67
1995
13
(20,3%)
27
(42,2%)
(10,9%)
14
(21,9%)
(4,7%)
64
1996
14
(21,2%)
24
(36,4%)
(13,6%)
15
(22,7%)
(6,1%)
66
1997
17
(30,9%)
13
(23,6%)
(16,4%)
13
(23,6%)
(5,5%)
55
1998
29
(34,5%)
24
(28,6%)
(6,0%)
17
(20,2%)
(10,7%)
84
1999
27
(41,5%)
15
(23,1%)
(7,7%)
13
(20,0%)
(7,7%)
65
2000
32
(41,0%)
24
(30,8%)
(7,7%)
(5,1%)
12 (15,4%)
78
2001
57
(50,9%)
28
(25,0%)
18
(16,0%)
(5,4%)
(2,7%)
112
2002
44
(37,6%)
50
(42,7%)
17
(14,5%)
(0,9%)
(4,3%)
117
Усього
354
349
138
183
75
1099
Усього
(32,2±1,3)
(31,8±1,3)
(12,6±0,9)
(16,7±0,9)
(6,7±0,7)
100,0
Як було сказано вище, метою дослідження стала розробка методу хірургічного
лікування раку проксимального відділу прямої кишки, який має високу надійність
і функціональну повноцінність і, як наслідок, покращання медичної і соціальної
реабілітації даного контингенту хворих. Оцінка ефективності розробленого
способу поставила перед нами вимогу порівняльного аналізу головних
прогностичних ознак у групі хворих, котрі згодом, при вивченні безпосередніх,
функціональних і віддалених результатів лікування, стали підставою для
визначення ефективності запропонованого способу хірургічного лікування раку
верхньоампулярного і ректосигмоїдного відділів прямої кишки.
Розподіл хворих за віком проведений відповідно до принципів вікової
періодизації, прийнятої на ХІ Міжнародному конгресі геронтологів (Київ, 1962),
і представлений у табл. 2.2. Вік дослідних хворих коливався від 32,3 до 82,5
років.
Таблиця 2.2
Розподіл хворих за статтю і віком
Вік
Чоловіки
Жінки
Усього
абс.
абс.
абс.
30-39
1,2±0,5
1,2±0,5
10
2,4±0,7
40-49
17
4,0±0,9
37
8,7±1,4
54
12,7±1,6
50-59
57
13,4±1,6
79
18,6±1,9
136
32,0±2,3
60-69
71
16,7±1,8
83
19,5±1,9
154
36,2±2,3
70 і більше
45
10,6±1,5
26
6,1±1,2
71
16,7±1,8
Усього
195
45,9±2,4
230
54,1±2,4
425
100,0
Кількість жінок у нашому дослідженні превалювала над кількістю чоловіків і
склала 230 (54,1±2,4%) і 195 (45,9±2,4%) випадків, відповідно. Це підтверджує
факт переваги в хірургічних стаціонарах пацієнтів жіночої статі з пухлинним
ураженням прямої кишки і узгоджується з даними інших авторів [5, 19, 36, 72,
82, 138, 193, 205, 347]. Пацієнти молодого віку склали 2,4±0,7%, середнього –
44,7±2,4%, похилого і старечого – 52,9±2,4%, відповідно. Середній вік у
чоловіків склав 61,7 року, у жінок 59,0 року. З аналізу табл. 2.2 можна зробити
висновок, що розподіл хворих за віком для жінок і чоловіків статистично значуще
відрізняється (p=0,007 за критерієм c2). При цьому питома вага жінок більша в
молодому віці.
Більшість авторів указують на високий середній вік пацієнтів, яким доводиться
виконувати різні оперативні втручання з приводу раку прямої кишки [5, 28, 81,
132, 167, 342, 347]. Інтенсивність росту захворюваності з віком добре
характеризує індекс відношення вікового піка захворюваності до рівня
захворюваності у віці до 50 років, наприклад, 45-49 років. За даними
літератури, для чоловіків цей індекс дорівнює 13, а для жінок 6 [3]. Вивчивши
представлені в табл. 2.2 дані, можна відзначити, що переважне число пацієнтів
знаходиться у віці 50 років і понад, у тому числі половина з них – пацієнти
похилого і старечого віку, що являє собою в лікуванні раку прямої кишки певну
геронтологічну проблему, тому що хірургічні втручання дов
- Київ+380960830922