РОЗДІЛ II
ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПЕДАГОГІЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ
СМІХОВОЇ КУЛЬТУРИ СТУДЕНТІВ-ФІЛОЛОГІВ
У ПРОЦЕСІ НАРОДОЗНАВЧОЇ РОБОТИ 102
2.1. Зміст теоретико-методичного формування сміхової культури у студентів-філологів 102
2.2. Формування сміхової культури студентів-філологів у процесі позааудиторної народознавчої роботи та у процесі проходження навчальних практик 143
2.3. Динаміка формування сміхової культури студентів-філологів у процесі народознавчої роботи 161
Висновки до ІІ розділу 187
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ 192
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 195
ДОДАТКИ 213
ВСТУП
Глибокі соціальні, духовні й економічні зрушення, що відбуваються на початку третього тисячоліття в Україні, спонукають до реформування системи освіти, яка має сприяти утвердженню людини як найвищої соціальної цінності, найповнішому розкриттю її здібностей, задоволенню різноманітних освітніх потреб, забезпеченню пріоритетних загальнолюдських цінностей, гармонії стосунків людини і навколишнього середовища, суспільства і природи. Практична реалізація визначених завдань залежить насамперед від учителя, здатного вільно орієнтуватися в соціальних і природних умовах, розуміти особливості розвитку культури, оволодівати науковою інформацією. Професіонал у галузі освіти має глибоко усвідомлювати місце і роль освітніх процесів та систем у світовому культурному просторі, в його історичних закономірностях і етнографічних формах, поєднувати глибокі фундаментальні теоретичні знання і практичну підготовку.
Усе частіше звучать думки (висловлювані як науковцями, так і представниками владних структур) про те, що саме культура здатна вивести українське суспільство з глибокої кризи, то ж являє собою в сучасних умовах реальну практичну проблему, від вирішення якої багато в чому залежить обличчя нашої держави. Президент України Віктор Ющенко зазначає: "Ми захистимо наш духовний спадок. Разом з вами я буду невтомно доглядати сад української культури, берегти його древні і молоді дерева. Наше коріння не дасть вітрам історії погнати нас перекотиполем. Наша культура змусить світ побачити нашу неповторність. Ми будемо нацією високої культури!" [242, 4-6].
У цільовій комплексній програмі "Вчитель" зазначено, що завдяки діяльності педагога реалізується державна політика у створенні інтелектуального, духовного потенціалу нації, розвитку вітчизняної науки, техніки і культури, збереженні і примноженні культурної спадщини й формуванні людини майбутнього [50]. У Концепції національного виховання наголошується, що головною метою національного виховання є передача молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури народу, рис його національної ментальності, своєрідності світогляду, на основі якого формується особистість свідомого громадянина України, зокрема національної самосвідомості, розвиненої духовності, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, фізичної, екологічної культури, розвитку індивідуальних і творчих здібностей [84, 50-52].
Проте якість підготовки вчителя за багатьма параметрами ще не відповідає вимогам сучасної школи. У зв'язку з цим актуальною залишається потреба в забезпеченні сучасної школи добре підготовленими професійними кадрами, які мають високий рівень культури. Сучасна освітньо-виховна система покликана максимально враховувати самобутні риси українського народу, його ментальність, споконвічні прагнення і сподівання та виховувати громадянина, патріота України, якому притаманна любов до української мови і культури, повага до народних традицій. Нагальною потребою сучасної педагогічної теорії є вивчення глибинних механізмів педагогічного впливу на вихованців. Увагу вчених привертають досі малодосліджені чи взагалі недосліджені явища практичної педагогіки, наприклад, використання у навчально-виховному процесі вищого педагогічного навчального закладу сміхової культури як цінного морально-естетичного та інтелектуального надбання людства. Це актуалізує розробку наукової теорії формування особистості вчителя, важливе місце у структурі якої займає сміхова культура.
Основу її складає почуття комічного, яке тісно пов'язане з інтелектом та емоціями. Сутність такого зв'язку виявляється в потребі комічного враження, яке виникає тільки в результаті усвідомлення невідповідності між належним і уявленням про нього, в розумінні їх протиріччя. Сміхова культура базується на таких сферах людської особистості, як моральність, інтелект, емоційність, естетизм. Отже, сміхову культуру потрібно розглядати і формувати в контексті морального, інтелектуального, естетичного й емоційного розвитку особистості. Але вміння відшукати смішне в несмішному, комічне в серйозному властиве не кожному. Ця обставина дає можливість припустити, що джерелом сміху є багате розмаїття самого життя, яке бере початок у своєрідності різних пластів культури, і життєвий досвід, що залежить від віку людини та від особливостей її соціалізації.
Дослідженню природи сміху та комічного присвячені праці філософів (Аристотеля, Р. Декарта, Дж. Локка, Г. Гоббса, І. Канта, О. Лука, Ф. Ніцше, Л. Саккеті, Л. Фейєрбаха); психологів (І. Беха, Л. Божовича, М. Боришевського, Л. Виготського, О. Запорожця, О. Кононенко, Б. Ніколенко, З. Фрейда, П. Якобсона); педагогів (Ш. Амонашвілі, І. Зязюна, Я. Коменського, І. Підласого, О. Савченко, М. Стельмаховича, В. Сухомлинського). Проблеми розвитку саме національних сміхових форм порушені в роботах В. Гнатюка, Б. Деркача, О. Дея, М. Драгоманова, Г. Крекотня, А. Кримського, Л. Махновця, Г. Нудьги, М. Сумцова, І. Франка, О. Щербатюк, М. Яценка та ін. Дисертаційне дослідження І. Харченко "Педагогічний гумор як засіб підвищення ефективності навчально-виховного процесу в середній школі" присвячене проблемі гумору як засобу підвищення ефективності навчально-виховного процесу в середній школі [222]; Н. Старовойтенко досліджувала проблему виховання почуття гумору у старших дошкільників та молодших школярів [194]. Проблема ж формування сміхової культури майбутнього вчителя-філолога не була предметом докладного вивчення.
- Київ+380960830922