РОЗДІЛ 2
Світовий досвід правового регулювання створення і функціонування вільних економічних зон
Для ґрунтовного дослідження проблеми ВЕЗ необхідно здійснити порівняльне дослідження особливостей цивільного правового режиму та створення і функціонування цього явища як у національному, так і у міжнародному вимірі в різних країнах світу, що і є однією зі складових реалізації мети цього дослідження.
2.1. Історія та генезис створення і функціонування ВЕЗ
Ідея існування відокремленої території з особливим правовим режимом є давньою і датується ще періодом Стародавнього Єгипту [112, с.24]. Попередниками ВЕЗ були стародавні центри вільної торгівлі часів Римської імперії, міста середньовіччя і так звані "вільні порти", які створювалися для стимулювання розвитку зовнішніх товарно-грошових відносин у певній місцевості та прискорення розвитку зовнішньої торгівлі [121, с.184].
Перші "порто-франко" виникли на узбережжі Середземного моря ще наприкінці XIV ст. Північнонімецькі міста Гамбург, Бремен і Любек утворили тоді торгово-політичний союз Ганза як центр усієї Північної та Східної Європи у торговельно-економічній сфері. У 1595 р. в італійському місті Генуя було проголошено встановлення особливого статусу вільного міста [178, с.34-35].
Слід відзначити, що вже за часів Богдана Хмельницького на території України існували та працювали інститути вільних портів і вільних митних складів. Попри те, що Україна тривалий час входила до складу Речі Посполитої, постійно провадилася торгівля з державами Західної Європи. Через війну з Польщею Б. Хмельницький вирішив "прорубати нове вікно до моря" через Білорусь і Пруссію. Одним із стратегічно важливих пунктів на новому торговому шляху був Старий Бихов у верхній течії Дніпра на території Білорусі. Саме в цьому місці Гетьманським Універсалом від 15 березня 1657 р. було засновано "вільний порт". Крім того, за умовами мирного договору 1654 р. до складу України входили такі частини Білорусі: Могилів, Гомель, Новий Бихов, Чаус. Це приєднання відігравало велике значення для України не тільки з причин стратегічних, захищаючи її з півночі, а й з економічних: через білоруські землі полегшувався торговий шлях до Балтійського моря, куди й спрямовувався український експорт. У Старому Бихові, як відомо, Хмельницький установив навіть "вільний порт" [51, с.113]. Він став першим українським "порто-франко", з нього київські купці йшли до Могилева.
Відомим фактом є створення митної служби Війська Запорізького в 1654 р. Універсалом Б. Хмельницького цій службі давався такий припис щодо українських купців: "без всілякого задержання та гамовання всюди пропущено так самих, яко і факторів їх, мит жадних торгових і подачок аби у них не витягано, а хто б спротивний бил волі нашой і дорогі тоєї їм заборонял і мито витягал ... карати будет" [49, с.572]. Стосовно цих нормативних актів гетьмана Б. Хмельницького відомий український історик Іван Крип'якевич зазначив: "Се був один із останніх тріумфів політики Богдана Хмельницького, результат складної мілітарної та дипломатичної акції ... Старий Бихів відразу почав відігравати велику роль в торгівлі ... через те, що в Бихові порт створився" [107, с.92, 94].
Крім того, в договірній практиці Війська Запорізького спостерігалось запровадження певних елементів "вільних складів" - інституту вільних економічних зон [164, с.97]. Так, 1649 р. було укладено договір між Військом Запорізьким та Османською імперією щодо питань торгівлі та безпеки. У договорі передбачалося право українських купців на безмитну торгівлю з турками, їм дозволялось купувати і зводити будинки під склади по містах і портах Цісаря Турецького та проживати з усілякими вольностями, без будь-яких податків. Ці положення дають підставу вважати, що в Договорі мова йшла саме про започаткування такого виду вільних економічних зон, як "вільні склади" в Україні.
Доволі цікавим є правовий статус створення і функціонування одного з найбільших центрів міжнародної торгівлі на Південному Сході Європи, транзитного пункту між Сходом і Заходом - міста Броди.
21 січня 1799 р. гміна (громада) Бродів отримала з Відня цісарський привілей на право вільного торгового міста, купці якого безмитно могли торгувати у межах Австрійської та Російської імперій, Польщі та інших країн. Броди і найбільші села біля російського кордону складали "вільну митну округу". Місто проголошувалося головною митницею на східному кордоні Австрійської Імперії, де містився центральний склад (база) для транзитних товарів, що надходили зі Сходу та Заходу. Місту надавалося право безмитної торгівлі з Росією [61, с.315-316].
Австрійський та російський уряди, прагнучи виконати посередницькі функції в торговельних зв'язках Європи, з країнами Сходу всіляко сприяли цьому транзитові, бо від такого посередництва надходили значні грошові доходи до скарбниць Відня і Петербурга. З ініціативи генерал-губернатора Новоросійського краю Дюка де Рішельє 5 березня 1804 р. було "височайше" затверджено положення про "одеський транзит" закордонних товарів між Одесою, з одного боку, і Молдавією, Валахією, Австрією, Пруссією - з іншого. На розширення транзиту Одеса - Броди позитивно вплинув царський Указ від 2 жовтня 1808 р. про особливі правила транзиту, а надто Маніфест від 10 травня 1817 р., який дарував Одесі на 30 років "порто-франко" право безмитного вивезення і ввезення товарів [183, с.56].
Утім, по деякім часі Броди занепали як центр зовнішньоекономічної торгівлі внаслідок особливої політики розподілу коштів, що надходили до скарбниці Бродів, але не затримувалися там надовго, що й стало основною причиною занепаду.
Попри жорстку політику вирівнювання у сфері митного й фіскального регулювання на початку ХІХ ст. на землях України у складі Російської імперії виник торговельний порт з особливим статусом - Одеса [205, с.20]. У 1816 р. було впроваджено особливий митний тариф. Як наслідок, значно збільшився обсяг іноземного товаропотоку. Вже 16 квітня 1817 р. прийнято