РОЗДІЛ 2
МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ВИКОРИСТАННЯ ФІНАНСОВИХ ІНСТРУМЕНТІВ УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ
2.1. Особливості використання опціонів та ф'ючерсів як фінансових інструментів управління зовнішньоекономічними ризиками
Для досягнення мети дисертаційного дослідження, яка полягає у теоретичному узагальненні, обґрунтуванні методологічних засад і розробці практичних організаційно-економічних заходів щодо ефективного використання фінансово-інституційних інструментів управління ризиками в зовнішньоекономічній діяльності, в даному підрозділі вирішується таке наукове завдання: визначення економіко-правової сутності й особливостей використання опціонів та ф'ючерсів як фінансових інструментів управління ризиками, дослідження моделей їх ціноутворення й алгоритмів реалізації в сучасних умовах розвитку світового господарства.
Як показує аналіз міжнародної практики використання фінансових інструментів управління ризиками, одним із найефективніших інструментів фінансового ринку в розвинених країнах вважається опціон. Опціонні ринки дуже успішні; це пояснюється, насамперед, тим, що інвестори високо оцінюють портфельні стратегії, можливі завдяки торгівлі опціонами, результатом чого є великий обсяг торгових операцій і їхній успіх. Крім того, популярність опціонів обумовлена їх гнучкістю й порівняною дешевизною.
Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" [10] опціони визначаються як "стандартні документи, які засвідчують право придбати (продати) цінні папери (товари, кошти) на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією ціни на час укладення таких опціонів або на час такого придбання за рішенням сторін контракту".
Закон визначає й деякі особливості укладання опціонних контрактів: "Перший продавець опціону (емітент) несе безумовне та безвідкличне зобов'язання щодо продажу цінних паперів (товарів, коштів) на умовах укладеного опціонного контракту. Будь-який покупець опціону має право відмовитися у будь-який момент від придбання таких цінних паперів (товарів, коштів). Претензії стосовно неналежного виконання або невиконання зобов'язань опціонного контракту можуть пред'являтися виключно емітенту опціону. Опціон може бути проданий без обмежень іншим особам протягом строку його дії". Отже, принципова різниця між покупцями та продавцями опціонів полягає в тому, що останні зобов'язані зробити те, що наказують їм покупці опціонів, тоді як самі покупці мають право вибирати - виконувати їм опціон чи ні.
На думку авторів [182, с.165], опціони являють собою "своєрідну форму термінової угоди двох сторін - продавця валют і покупця опціону, яка надає останньому право, а не зобов'язання, купувати чи продавати за певним курсом, заздалегідь обумовленим або визначеним на день обміну, певну суму валюти протягом обумовленого часу за винагороду, що сплачується продавцеві; такий фіксований курс називають ціною виконання".
Чесноков А. С. [171, с.12] опціонами називає "контракти, які дають право на купівлю або продаж певної кількості акцій по заздалегідь зафіксованій ціні, що діє протягом усього строку, вказаного в контракті".
Томсетт Майкл С. [153] під опціонами розуміє "контракти, які наділяють їхнього власника правом здійснити передачу цінних паперів". Наприклад, це може бути право купити або продати в певний момент часу визначену кількість акцій за зафіксованою ціною.
Автори [104, с.43] під опціонами розуміють "зафіксовані в умовах договору право на альтернативу при виконанні договору; особливий вид біржових операцій з купівлі-продажі матеріальних цінностей чи фінансових активів за встановленою в момент укладання угоди ціною в межах погодженого періоду часу з правом відмови від операції без покриття витрат".
Підсумовуючи проведений вище аналіз щодо визначення сутності опціонів, пропонуємо таке його визначення: опціон - це фінансовий інструмент, під яким розуміється умовне зобов'язання, що є потенційним активом для однієї сторони та потенційним зобов'язанням для іншої сторони, при цьому дохід від нього є асиметричним і ціна "страйк" визначена.
На підставі проведеного нами аналізу науково-практичної літератури з питань використання опціонів як інструмента управління зовнішньоекономічними ризиками, нормативних документів провідних світових бірж і міжнародного досвіду їх використання ми пропонуємо власну узагальнюючу класифікацію опціонів, що наведена в Додатку Е.
Таким чином, ми пропонуємо класифікацію, яка передбачає виділення класів, видів та підвидів класифікаційного предмета. У класифікації опціонів ми виділили два великих класи: 1) традиційні опціони, які, в свою чергу, поділяються за наступними класифікаційними ознаками: а) мета укладання, б) тип виконання, в) місце продажу, г) базовий актив, ґ) можливість отримання прибутку; 2) нетрадиційні опціони, які поділяються на види та підвиди на основі таких класифікаційних характеристик, як а) залежність від траєкторії руху, б) залежність від часу, в) залежність від можливості одержання одиничної виплати.
Аналіз міжнародної практики укладання опціонних контрактів дає нам змогу зробити висновок, що найпопулярнішими видами опціонів є традиційні, або класичні, опціони, під якими розуміють опціони, під час укладання яких чітко фіксується майбутня ціна базису (чи величина розрахункового показника) й тільки один термін виконання (операційний день) - при європейському опціоні - або термін виконання не фіксується, оскільки обмежений лише терміном завершення самого опціону, - при американському опціоні.
Аналіз першої класифікаційної ознаки традиційних опціонів - мети укладання опціонного контракту - дає нам змогу виокремити два види опціонів, а саме опціони "call" ("кол") і "put" ("пут").
Опціони "call" надають їхнім власникам (покупцям) право купити визначену кількість активів за встановленою ціною, що має назву "ціна виконання" чи "ціна "страйк" опціону", на певну дату або дату до її виконання. Власник опціону має право, а не зобов'язання виконувати опціон. Він обирає виконання лише тоді, коли ринкова варт