Розділ 2. Характеристика законодавства про дисципліну праці України в сучасних умовах переходу до ринкової економіки
2.1. Поняття "дисципліна праці" в теорії та за законодавством України. Службова дисципліна як особливий вид дисципліни праці
Спільна праця є очевидною предметною ознакою трудових правовідносин. Трудові відносини, як і будь-яка спільна діяльність, повинні бути певним чином узгоджені, у зв'язку з чим дисципліна праці набуває особливого значення як засіб досягнення високої організації праці.
Дисципліна праці є предметом вивчення різних наук, що безпосередньо пов'язано з багатогранністю цієї суспільно-громадської юридичної категорії. Її розглядають психологи, соціологи, економісти, юристи. Об'єктом дослідження вчених у сфері психології виступає той аспект поведінки людини, яка стосується її внутрішньої готовності підкорятися встановленим правилам у процесі трудової діяльності. Науковців цікавлять як психологічні процеси, що властиві періоду виникнення цієї готовності, так і мотиви порушення встановлених правил поведінки.
Соціологія як наука про суспільство вивчає дисципліну праці з позиції її цінності для розвитку людського суспільства на шляху матеріального і духовного прогресу. Дослідження економістів направлені на виявлення економічного ефекту від дотримання тих чи інших правил трудової дисципліни, а також на обґрунтування під цим кутом зору подальших шляхів нормативного удосконалення.
Слушною вважаємо позицію авторів підручника "Трудове право України" Г.І. Чанишевої і Н.Б. Болотіної, які влучно вказують, що в сучасний період організаційно-економічні методи управління дисципліною праці повинні все більше набувати ознак наукового підходу і не тільки стосовно структурно-виробничих елементів певної системи, але і в справі організації виробництва в цілому [51, с.302].
Як правову категорію, дисципліну праці можна розглядати з чотирьох взаємопов'язаних точок зору: як один з основних принципів трудового права; як елемент трудових правовідносин; як інститут трудового права; як фактичну поведінку учасників трудового процесу.
Як один з основних принципів правового регулювання праці, дисципліна відображає у стислій формі суть чинного трудового законодавства у сфері встановлення порядку в процесі трудової діяльності, забезпечення виконання обов'язків суб'єктами трудових правовідносин.
Принципи як правові засади дисципліни праці відображають певні закономірності суспільних відносин, і ці правові норми обумовлені в першу чергу природою держави, суспільства, в яких вони діють. Суб'єктивне ж начало правових принципів взагалі і, зокрема, дисципліни праці, полягає в тому, що правові норми - принципи є продуктом свідомої творчості законодавця, яка усе ж обумовлена об'єктивними умовами життя, закономірностями суспільного і державного устрою. Проблема визначення поняття принципів права останнім часом викликає велике зацікавлення у наукових колах і в юридичній літературі. Це зумовлено, зокрема, тим, що саме поняття "принцип", як слушно зауважила Г.А. Свердлик, належить до числа фундаментальних, містить у собі багатогранні і багатозначні аспекти, які важко охопити якоюсь однією загальною дефініцією [52, с.6].
Аналізуючи здобутки наукової думки щодо вищезгаданої проблеми, відзначимо, що принципи права були об'єктом наукових досліджень не лише фахівців загальної теорії права та галузевих наук - трудового, цивільного, цивільно-процесуального та інших галузей права, але й тривалий час становили науковий інтерес для фахівців з міжнародного права. Найбільш вагомими працями, в яких висвітлюються проблеми принципів права, є роботи: вітчизняних теоретиків А.М. Колодія, Р. Кондратьєва, В.В. Копєйчикова, П.М. Рабіновича, О.Ф. Скакун, Г.Г. Шмельової, представників російської науки теорії права М.Г. Александрова, С.С. Алексєєва, В.Н. Карташова, С.А. Комарова, В.Н. Кудрявцева, Р.З. Лівшиця, А.В. Малько, М.Н. Марченка та ін.
Одна з перших спроб дати визначення принципів права та дослідити їх юридичну природу належить М.Г. Александрову, який зазначав, що основні принципи права являють собою положення, які виражають загальну направленість і найбільш суттєві риси природи правового регулювання суспільних відносин [53, с.17].
З огляду на те, що принципам права притаманний надзвичайно високий ступінь абстрагування, важливим, зокрема, з методологічної точки зору, для нашого дослідження стало наведене положення П.О. Недбайла про те, що найбільш абстрактні поняття, що виражають сутність держави і права в їх основі, є вихідним елементом структури науки загальної теорії держави і права [54, с.118-119]. Так, якщо С.С. Алексєєв вважає ідеї, не закріплені в правових нормах, лише засадами правосвідомості, науковими висновками, але не принципами права [55, с.103], то в наступних роботах він характеризує принципи як "виражені в праві нормативно-керівні засади, які характеризують його зміст, його основи, закріплені в ньому закономірності суспільного життя" [56, с.98].
Цілковито погоджуємося з В.О. Котюком, що в теорії права існують два терміни: "принципи права" і "правові принципи", які відрізняються один від одного, а також що правові принципи - це, перш за все, категорії суспільної свідомості, і вони далеко не завжди виражені в системі права [57, с.30-33]. Автором єдиної вітчизняної монографії з проблематики принципів права України є А.М. Колодій, який вважає принципи права такими відправними ідеями його існування, що виражають найважливіші закономірності та підґрунтя даного типу держави і права, є однопорядковими із сутністю права і становлять його головні риси, відзначаються універсальністю, вищою імперативністю і загальнозначимістю, відповідають об'єктивній необхідності побудови і зміцнення певного суспільного ладу [58, с.165].
Останнім часом до загальнотеоретичних аспектів принципів права зверталися і російські вчені. М.Н. Марченко є автором досить влучної дефініції: принципи права являють собою основні ідеї, вихідні положення