Розділ 2
Екзистенціали - способи мовного трансцендування
2.1 Екзистенціали мови - попереднє визначення
Ми визначились з методом, а тепер треба окреслити те феноменальне поле, яке потрібно розробити за допомогою методу герменевтичної феноменології. Предметом нашого дослідження є буття мови. Буття - це не-суще, трансценденція, умова сущого. Мова як трансценденція - апріорна, трансцендентальна умова мови сущої, емпіричної. Ми завжди розмовляємо на певній, сущій мові, яких у світі багато, і кожна відрізняється одна від одної. Що ж нам робити, як, перебуваючи в емпіричній, сущій мові відкрити мову як трансценденцію? Зі схожою проблемою зіткнувся Гайдеґер, коли у "Бутті і часі" намагався виявити смисл буття. Він знайшов рішення, що смисл буття треба зчитувати з особливого сущого, того, яке у своєму бутті може запитувати про смисл, істину буття. Йдеться про людське буття - Dasein, тут-буття, присутність [248]. Присутність, на нашу думку, треба розуміти у сенсі Геракліта, коли він казав, що ті люди, які не відкриті до Логосу, Мови, хоч і присутні тут фактично, тілесно, але відсутні ось тут, не відкриті істині буття. Присутність - це при-сутність, при сутності буття перебування, відкривання, розмикання істини буття. Ф.-В.фон Герман зазначає, що тут-буття в людині є буття цього ось (des Da). Буття тут припускає буття як екзистенції, тобто спосіб буття людини. Ось тут-буття іменує розмикання, прояснення, просвіт. Розмикання має разом з самою екзистенцією характер звершення. Те, що здійснюється разом з моїм екзистуванням, те, що розмикається, розмикання буття і світу, оскільки воно, обумовлюючи, передує вияву сущого в цілому - у своєму передуванні завжди вже перевершило суще. Екзистування означає тому трансцендування. Екзистуюче трансцендування означає: до того, як я розумію самого себе як людину, яка до чогось відноситься, і до того, як я розумію суще, до якого відношусь, я завжди вже - в розмиканні власного буття, світу і буття іншого сущого. Цілісне, мене самого як сущого і сущого, до якого я відношусь, охоплююче розмикання буття і світу розімкнуто лише у здійсненні трансцендуючого звершення, в якому цілісне розмикання, розмикаючись, здійснюється. Цим ми заявили здійснення тут-буття в людині як здійснення трансценденції [233,10-12].
Ми, за прикладом Гайдеґера, також можемо зчитувати зміст буття мови з мови сущої, у якій ми перебуваємо. Тут ми йдемо у напрямку, відкритому Гайдеґером, але розробляємо свою область дослідження. Роман Кобець пише: "Необхідно повернутись до "витоку і таїни" гайдеґерівського мислення, до періоду "Буття і часу" щоб уяснити першопочаткові інтенції філософії раннього Гайдеґера і виявити ті перспективи, не реалізовані самим мислителем можливості філософування, які відкрились перед мисленням цією роботою" [91,85]. Ми приєднуємось до цієї думки і будемо намагатись розробляти ці можливості, відкриті гайдеґерівським герменевтично-феноменологічним методом, але у напрямку дослідження буття мови.
Мова є трансценденція, звершення-здійснення розмикання, відкритості. Але мова як трансценденція не може бути окремо від людини, яка розмовляє - сущої, і окремо від тієї сущої мови, якою людина розмовляє. Людина, розмовляючи і слухаючи, є тим місцем (топосом-логосом), де здійснюється мова як трансценденція - розмикання, виказування істини буття. Людина екзистує - здійснює свої можливості, у мові і завдяки мові, бо вона є суще, яке має мову (логос). Гайдеґер вважає, що мова, тою мірою, якою вона є, є так само, як Dasein, тобто мова екзистує, вона історична. Говорячи про щось, Dasein вимовляє себе як екзистуюче буття-в-світі, перебування при сущому, поводження з сущим. Тільки те суще, котре екзистує, тобто є як буття-у-світі, розуміє суще [215,274]. Для того, щоб прояснити буття мови, треба прояснити наше мовне буття. Наше мовне екзистування, трансцендування є розмиканням, яке здійснюється у мові і завдяки мові, тобто мова як трансценденція завжди виявляє себе через наше мовлення. Експлікуючи способи нашого мовного буття, ми зможемо через них експлікувати цілісний феномен мови як трансценденції.
Способи буття тут-буття, за Гайдеґером, це екзистенціали [207]. Треба ще раз підкреслити, що тут-буття - це не людина у звичному смислі слова. Фон Герман пояснює, що "буття" в понятті "тут-буття" іменує буття людини, екзістенцію; "ось" має онтологічне значення розкриття, а саме розкриття екзистенційного буття людини у сутнісному зв'язку з розкриттям буття-взагалі. В розмиканні буття-взагалі людина екзистує як суще, розімкнене у своїй екзистенції. Тільки в цьому сенсі вона екзистує як тут-буття [231,40]. "Ось" - це трансценденція в людині, осяяння, в якому розкривається смисл буття, той просвіт істини, завдяки якому взагалі людина може щось казати і слухати казане. Мова неможлива без істини, яка виявляє буття речей. Розмовляючи, ми завжди обговорюємо якусь справу, якусь річ, але те, що ця річ є, тобто буття речі, присутнє у розмові неявно і завдяки цьому невидимому просвіту буття - чистому є, взагалі можлива розмова і мова. Інакше кажучи - у розмові ми завжди кажемо про щось, про певну річ-справу, тобто мова завжди інтенційна, спрямована на щось, предметна. Але те, що ця річ є (ось тут, у розмові), її буття, залишається поза увагою, яка спрямована на те, про що йде мова - на річ (суще). Буття - це відкритість, розмикання, трансценденція. Завдяки здійсненню у мові розмикання, трансценденції, суще, певна річ, може увійти у розмову і виказати-виявити в ній свою приховану сутність. Мова є трансценденцією - виявлянням-виказанням сутності речей.
Повернемось до екзистенціалів - способів буття мови. Гайдеґер протиставляє екзистенціали категоріям. Категорії, на відміну від екзистенціалів виказують не буття, а суще. Антична онтологія має взірцевою основою свого тлумачення буття зустрінуте у світі суще. Способом доступу до нього вважається ?????, відповідно ?????. Суще зустічається в них. Але буття цього сущого повинно піддаватись с