РОЗДІЛ 2.
Українська журналістика і мораль.
Проблеми і перспективи
2.1. Мораль і особистість
Проблема морального виховання, утвердження істинних цінностей моралі й
моральної свідомості, вироблення ціннісної орієнтації, широко досліджена в
сферах філології, філософії, права й політології. В античні часи це питання
досліджувалося Сократом [298], Арістотелем [17], Платоном [322]. Так, мораль
вважалася фундаментом достойного життя ще за часів Сократа. Філософ вважав, що
тільки моральна людина має право на щастя. Продовжуючи цю теорію, Арістотель у
своєму етичному трактаті „Нікомахова етика” писав, що метою моралі є навчити
людину стати моральною, а разом з тим і щасливою. Щастя, на його думку,
вважалося вищим благом, котре пізнається через удосконалену діяльність, вчинки,
через моральне та інтелектуальне збагачення. Мораль базується на розумі й волі,
носить нормативний характер і має тісний зв’язок із суспільно-значущою
діяльністю.
За часів середньовіччя центральною християнською моральною концепцією стає ідея
любові до Бога - універсальний принцип моралі та найвища загальнолюдська
цінність. У нові часи увага приділяється виявленню гармонії між об’єктивними і
суб’єктивними визначниками моралі. Основне обґрунтування моралі, моральності та
етики належить відомому філософу І.Канту [190]. Окрім теоретичного аналізу цих
понять, він визначав, що мораль знаходиться в межах людської свободи, де воля
особистості є автономною. Морально-позитивного значення вона набуває завдяки
лише її узгодженості з вищим моральним законом - категоричним імперативом.
Зміст його доволі простий - роби так, як би ти хотів, щоб робили інші.
Звичайно, висновки Канта відносно реалізації цього закону - суто філософські,
адже він занурюється в ідею безсмертя життя Божого та врешті-решт визнає
нездійсненність імперативу.
На відміну від І. Канта, Г. Гегель [75] відрізняв і розмежовував поняття моралі
й моральності. За Г. Гегелем, мораль - обмеження діяльності сферою духу, а
моральність - інша, друга природа людини, її сутність - підпорядкування
особистості державним інтересам. Моральність людей на кінцевому етапі
визначається тим способом життя, що зумовлений сформованим способом
виробництва. Мораль особистості розвивається самою людиною, і саме тому є
засобом її самовираження і розвитку, тобто не існує поза людиною. Сьогодні
вчені стверджують про необхідність критики та аналізу цієї теорії.
Джерельну базу дослідження моралі та етики у філології умовно можна поділити на
групи. Першу складають теоретичні дослідження зарубіжних фахівців Г. Кюнга, Е.
Лоренса, А. Токвіля, Е. Багестрама, Ф. Майора. Другу групу представляють
російські філологи О. Титаренко, Г. Лазутіна, О.Вартанов, Є. Прохоров, Л.
Волченко, Т. Лапіна, Н. Рибакова, В. Момов, В.Малахов, Е. Гудиліна, В. Біблер,
В. Алексєєва, В. Кононов, А. Вардомацький, В. Аграновський, В. Теплюк, Л.
Жуховицький, Н. Крутов, О. Крутова, Б.Лебедєв. Третя група - вітчизняні
дослідники з етики Є. Федоренко [444], О.Єлховський [138], Н. Мельничук [279],
В. Фомін [450], В. Зусін [169], М.Фляк [448], В. Попков [336], О. Лінчук [252],
В. Кульчицький [235], М. Ходаков [456].
Сферою етики і моралі як важливих чинників політичних процесів цікавиться й
більшість науковців з політології та правознавства: Т. Тимошенко [429], Г.
Хлистун [455], Й. Гах, Г. Казима, В. Савич [73], А. Чічановський [468], В.Бебик
[25], В. Дзюба, А. Степанов [117], В. Іщук [188], Н. Калинина [189],
Ю.Сергієнко [395], (Україна), А. Трухін, А. Алексєєв [433] (Росія), Д. Буш,
П.Озолинь [44] (Латвія), Г. Круглова [226] (Білорусь). За декілька останніх
років захищено значну кількість дисертаційних досліджень на тему утвердження
етичних та моральних принципів у праві Н. Грушанської [102], Т. Фулей [452], О.
Грищук [101], І. Забари [149], О. Бандури [20], Г. Федоренко [445], А.Церковної
[459], С. Венедіктова [54], О. Рябчинської [382].
Велика кількість сучасних науковців у галузі етики стверджує, що однією з
основних причин кризових явищ сучасного українського суспільства є недостатня
розвиненість системи морального виховання, а отже й рівня суспільної моралі, що
ґрунтується на колишніх тоталітарних цінностях, які вже давно втратили свою
актуальність. У зв’язку з цим постає нагальна потреба утвердження системи
духовних і моральних цінностей, нового світоглядного бачення, які б істотно
відрізнялися від радянських та базувалися б на історично сформованих духовних
традиціях нашої держави.
Політолог Т. Тимошенко [429] у своїй дослідницькій роботі „Мораль як
інтеграційний чинник соціально-політичної стабільності” стверджував, що
духовні, моральні, релігійні цінності є основою суспільства, його живим
корінням. Якщо вони є, якщо наповнюють душі людей, жодні кризи не страшні, люди
можуть упевнено дивитись в майбутнє. Неможливо подолати соціально-економічну
кризу доти, доки не буде порятунку від спустошення в умах і серцях людей, доки
моральність не заполонить серця не лише пересічного громадянина, а й
відповідального політичного діяча. Економіка і політика - вторинні від
культури, духовності й моралі.
Вчений підкреслює, що для відродження політико-економічної ситуації в країні
необхідним є відродження національної культури України, її давніх моральних
традицій, „духу народу” [429, С.162].
Так, вчений В. Малахов [266] визначає мораль як „модус” відношення до реалій
світу, певних соціальних груп і людей, представників світу природи і цінностей
культури, до космосу, до абстрактно-загальних категорій буття – радості,
кохання та смерті. Російський вчений О. Титаренко описує мораль як
імперативно-оцінний спо
- Київ+380960830922