РОЗДІЛ 2
ЗМІСТ, ФОРМИ ТА НАПРЯМИ ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ В СЕРЕДНІХ ЗАКЛАДАХ ОСВІТИ ПІВДНЯ УКРАЇНИ (ДРУГА ПОЛОВИНА ХІХ - ПОЧАТОК ХХ СТ.)
2.1. Особливості викладання дисциплін естетичного циклу в середніх закладах освіти Півдня України
Друга половина XIX століття відзначалась соціальними змінами в устрої держави (відміна кріпосного права - 1861 рік), зумовивши кардинальні перетворення в суспільному, економічному та політичному житті народу і держави, що переходила до капіталістичного способу існування.
У цих умовах значна увага приділялась розвитку освіти, а особливо середній школі, оскільки саме вона визначала загальний розвиток й освіченість населення. Одним із розповсюджених середніх навчальних закладів були гімназії.
Створені за Статутом 1804 року гімназії були зразком гуманістичної системи освіти, формуючи "всебічні інтереси та твердий характер і доброчесність". Однак із прийняттям реакційного Статуту 1828 року ліберальний характер гімназій було скасовано. Метою гімназій, як зазначав Міністр народної освіти С. Уваров, була "підготовка учнів до слухання академічних чи університетських курсів наук, тому в курсі гімназій не повинно бути таких предметів, які викладаються в університетах" [308, с. 237]. Уводились єдині програми для всіх навчальних закладів, викладання набувало схоластичного характеру. Поряд з цим мистецький напрямок в освітній діяльності був обмежений лише використанням у позаурочній роботі предметів художньо-естетичного циклу, що, однак, сприяло естетичному вихованню учнівської молоді.
Зміни в суспільстві вимагали створення нової школи, яка б відповідала потребам часу. Офіційна політика тривалий час гальмувала створення певної концепції реформування освіти (Міністри народної освіти О. Норов, Є. Ковалевський і Є. Путятін). З призначенням міністром народної освіти у 1861 році О. Головіна, який звернув увагу на відсутність зацікавленості у навчанні, на розумовий застій та апатію як учнів, так і викладачів, відбулися певні зміни у змісті освіти, методах і формах навчання й виховання тощо [308].
Упродовж 1855 - 1864 років спеціальна комісія Міністерства народної освіти здійснювала підготовку нового гімназійного Статуту, що супроводжувався гласністю в обговоренні потреб та шляхів реформування середньої освіти [280]. Важливим питанням, яке постало в цей період і відзначилось гострою дискусією, був зміст навчально-виховного процесу, що утверджував би класичний або реальний напрям гімназійного курсу. Від цього залежав і зміст естетичного виховання [5, с. 47].
Прибічники класицизму в тогочасній педагогічній науці вважали, що такий спосіб викладання переважає в закордонних школах, а виховання сприяє формальному розвитку здібностей - розумової пам'яті, логічного мислення - і не може бути прив'язане до матеріалу, оскільки запам'ятати його неможливо, а рівень розвитку особистості учня зберігається на все життя. Рідну мову, як стверджували прихильники цієї теорії, дітям вчити не потрібно, вони користуються нею з дитинства, а граматику освоїли ще до школи [5].
Усі ці твердження підкріплювались ще одним, який, на наш погляд, віддзеркалював загальну позицію й інтереси владних структур. "Класицизм повинен панувати в середніх навчальних закладах, щоб розвинути ще юні вразливі розумові здібності, уберігаючи їх тим самим від впливу матеріалізму, який руйнує будь-які благородні почуття і зароджує себелюбство та корисливість" [310, с. 34].
Супротивники класицизму переконували, що весь значущий навчальний матеріал з античної літератури до цього часу вже переклали на нові мови і вивчати стародавні мови немає потреби. Крім цього, на їхню думку, ідеї стародавніх мислителів застаріли і багато в чому не збігалися із сучасним баченням світу.
Вивчення класичних мов, вважали противники класицизму, розвиває розум і серце, але це можна зробити у процесі вивчення інших предметів. До того ж, стародавня людина, на думку прибічників реалізму, сприймала світ без посередників, своїми очима, що сприяло гармонії форми і змісту класичних творів.
Ще одним доказом на користь реалізму було те, що "формально розвинені здібності нагадують загострений ніж, яким і хліб можна різати, і людину вбити. Взагалі неформального розвитку не існує, він прив'язаний до предмета: математики, фізики, історії, малювання тощо. Хоча замість класичних мов в основу гімназійної освіти потрібно покласти рідну мову, це і буде мати виховну силу " [29, с. 17].
Протиріччя між двома напрямами було усунуте прийнятим Статутом 1864 року для гімназій і прогімназій, за яким гімназії повинні були давати вихованцям загальну освіту і, поряд з цим, були підготовчим закладом для вступу в університет та інші вищі спеціалізовані заклади [3].
У цих умовах динаміка відкриття та розвитку середньої ланки освіти була віддзеркалюванням специфіки розвитку регіонів. Так, Південь України став центром зародження і розвитку нових педагогічних ідей. Зазначимо, що прогресивна педагогічна думка цього регіону формувалась на основі національного самоутвердження і національно-визвольної боротьби на протидію становій системі освіти і виховання, феодально-клерикальній ідеології.
Чільне місце у розвитку педагогічної думки та освіти не тільки Півдня України, а й усієї країни належить Миколі Івановичу Пирогову (1810-1881).
Працюючи попечителем Одеського навчального округу на Півдні України (1856-1858рр.), М. Пирогов поклав першопочаток широкому громадсько-просвітницькому рухові, основою якого були ідеї гуманітаризації освіти, людяності як нових засад педагогічного процесу в школі на протидію утилітаритаризму, догматизму, бюрократизму в освіті й у вихованні. Поштовхом до цього процесу стала гострополітична й актуальна стаття М. Пирогова "Питання життя", видана в "Морском сборнике" в 1856 році. Вона привернула до себе увагу всієї прогресивної громадськості країни, привнесла в педагогічну теорію новий інтерес щодо розв'язання сталих проблем [6, с. 349].
Під впливом ідей і безпосередньої практичної діяльності М.