Ви є тут

Політологічний аналіз формування та розвитку системи соціального захисту

Автор: 
Дерега Віра Володимирівна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2007
Артикул:
0407U002580
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
ПОЛІТИЧНІ ЧИННИКИ РОЗВИТКУ СИСТЕМ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НА ГЛОБАЛЬНОМУ ТА
ДЕРЖАВНОМУ РІВНЯХ
2.1. Еволюція системи соціального захисту, її політичні детермінанти
Еволюція ідеї соціального захисту пов’язана з гуманістичним усвідомленням
відносин “людина–суспільство” в контексті відповідальності держави та
суспільства за добробут кожної окремої людини. Формальне закріплення норм
соціального захисту має чітке хронологічне визначення, але гуманістичне
прагнення допомоги нужденним споконвічне.
Ці два виміри cоціального захисту – моральний або фактичний, що втілений в
одвічних традиціях допомоги ближньому, доброчинності і гуманізму та юридичний,
який полягає у законодавчому закріпленні норм соціального захисту, мають велике
значення для дослідження еволюції соціального захисту. З одного боку, ці виміри
неподільні, що визначається їх взаємодією та взаємопроникненням у процесі
функціонування держави і недержавних суспільних об’єднань. З іншого боку,
причини виникнення та взагалі існування соціального законодавства лежать в
площині, віддаленій від ідеалів гуманізму. Як влучно зауважує А. Сіленко,
“ніколи соціальні реформи не проводилися з гуманних міркувань, а завжди з
політичних причин” [138, с. 214]. Наприклад, проведення Ліберальною партією
реформ соціального захисту в Великобританії на зламі століть було спрямоване на
підвищення “національної активності” у зв’язку із недостатнім рекрутським
набором під час Бурської війни, а американська “Війна з бідністю”, очевидно,
була відповіддю на соціальні заворушення, а не на наявність у суспільстві
бідняків [164, с. 23].
У цьому полягає деяка колізія соціального захисту, законодавче закріплення
якого наповнене гуманістичним змістом і відповідає рівню розвитку гуманістичної
думки, а практичне виникнення цих норм і, до речі, самого терміна “соціальний
захист”, безпосередньо пов’язане не з гуманістичними, а з політичними
чинниками. Як підкреслює П. Спікер, ми повинні обережно ставитись до тези про
покращання життя людей як єдиної мети соціальної політики [164, с. 24]. Так,
мабуть, більш обгрунтовано можна говорити про те, що головною метою політики
соціального захисту є забезпечення соціально-політичної стабільності в державі,
втілення в життя принципу “соціальний компроміс замість соціальної революції”.
До того ж, як стверджують інші західні науковці, політика соціального захисту,
як правило, не детермінована вимогами, пов’язаними з майбутніми соціальними
проблемами та їх прогнозуванням, радше її чинниками є безпосередні
суспільно-політичні натиски [234, с. 296].
Відомий дослідник Дж. Мартін додає до політичних факторів розвитку соціального
захисту політичне лідерство: роль діяльності, пов’язаної з такими іменами, як
Франклін Делано Рузвельт (“Новий курс”) або Джон Кеннеді (“Війна з бідністю”)
[229, с. 230].
Як і політичний гуманізм, соціальний захист – це не щось безпосередньо дане, це
продукт, витвір цивілізації і, як будь-який витвір, має складну історію
тверджень і заперечень. Розглядаючи еволюційний характер соціального захисту,
доцільно навести цитату відомого західного спеціаліста в цій сфері П. Флори:
“Сучасна держава з системою соціального захисту є європейським винаходом так
само, як і національна держава, загальна демократія, промисловий капіталізм.
Вона виникла як відповідь на проблеми, які були породжені капіталістичною
індустріалізацією, за нею стояла демократична класова боротьба і її поява
безпосередньо відбулася після утвердження національної держави” [210, с. 67].
В дискурсі розглядуваних проблем є доцільним прослідкувати різні уявлення щодо
існування такої площини політичного гуманізму, як соціальний захист в контексті
відповідальності держави і суспільства за добробут кожної окремої людини;
дослідити еволюцію ідеї соціального захисту, її основні віхи і, шляхом такого
дослідження, виявити фактори розвитку соціального захисту та взагалі причини
його існування в людському соціумі.
Початком законодавчого встановлення соціального захисту можна вважати 1601 рік,
коли в Англії королева Єлизавета видала “Закони про бідних” (“The Poor Laws”)
[220, с. 56]. Вважається, що світовий взагалі та англо-американський соціальний
захист зокрема формально починається саме з цих законів. Законодавчі акти, що
передували, мали справу з літніми та нужденними, а “Закони про бідних”
кодифікували державну відповідальність в цілому; призначалися для
переслідування жебрацтва, допомоги неспроможним і дітям, а також для
використання роботи як головного стимулу для подолання нужди та покарання
непрацюючих бідних. Відповідальність за ці заходи покладалася на церковні
парафії.
Незважаючи на те, що система зазнала великих змін через еволюцію уявлень
суспільства щодо соціального захисту, ці закони залишаються фундаментом для
багатьох урядових стратегій всього світу. Такі ідеї, як розрізнення між
бідними, які заслужили бідність, та бідними, що на неї не заслуговують (“the
deserved and undeserved poors”), встановлення вимог щодо можливості отримання
соціальної допомоги, визначення віповідальності родичів, продовжують
використовуватися в багатьох частинах світу.
Окремі протосоціальні елементи можна знайти навіть у Стародавньому світі.
Наприклад, як відзначає в цьому контексті американський дослідник Д. Макаров,
шумерська богиня Нанши дуже опікувалася рівністю та соціальною справедливістю,
в кодексі Хаммурапі було встановлено, що в разі стихійного лиха обов’язок
суспільства – допомогти жертвам, а Афінська держава впроваджувала пенсії для
інвалідів війни та сиріт [227, с. 3].
Соціальне страхування у Стародавньому Римі застосов