РОЗДІЛ 2
ВИКОРИСТАННЯ СПЕЦІАЛЬНИХ ЗНАНЬ ТА КОМП’ЮТЕРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ПРИ ЗБИРАННІ ТА
ДОСЛІДЖЕННІ СЛІДІВ КОМП’ЮТЕРНИХ ЗЛОЧИНІВ
2.1. Структура та форми використання спеціальних знань при розслідуванні
злочинів, вчинених із застосуванням комп’ютерних технологій
Практика показує, що розслідування комп’ютерних злочинів представляє значні
труднощі, які мають об’єктивні та суб’єктивні причини. До об’єктивних
відносяться особливості комп’ютерних слідів, які обумовлюють складність процесу
розслідування. До суб’єктивних можна віднести ту обставину, що слідчі,
прокурори і судді ні психологічно, ні технічно, ні професіонально не готові до
цілеспрямованого і ефективного розслідування злочинів, вчинених з використанням
комп’ютерних технологій.
Успіх розслідування комп’ютерних злочинів, судового розгляду справ обумовлений,
в першу чергу, ефективним збиранням та дослідження комп’ютерної інформації, яка
містить сліди злочину. Як було показано вище, комп’ютерні сліди злочину являють
собою зміни комп’ютерної інформації, що знаходиться на носіях. Вказані сліди
неочевидні, тому, безумовно, їх виявлення, фіксація, вилучення та дослідження
потребує використання спеціальних знань.
Незважаючи на те, що питання спеціальних знань вивчали чимало
вчених-криміналістів, і донині не всі проблеми розв’язані. Продовжуються
дискусії щодо сутності, видів, форм, особливостей використання спеціальних
знань у правоохоронній діяльності [79].
Термін «спеціальні знання» у сьогоднішньому розумінні застосовується з давніх
часів. Ще Ганс Гросс у «Керівництві для слідчих як системі криміналістики», яке
можна вважати першим підручником з криміналістики, чимало уваги приділив
питанню використання спеціальних знань при розслідуванні злочинів [59, с.
45-50, 188-345, 352-758]. Засновник криміналістики розглядає такі питання, як
знання людей взагалі та знання компетентних осіб. Причому знання компетентних
осіб він відносить до допоміжних засобів слідчого. Так, Ганс Гросс розглядає
участь у розслідуванні злочинів таких суб’єктів спеціальних знань, як судовий
лікар, мікроскопіст, хімік, фізик, мінералог, зоолог, ботанік, фотограф, осіб,
компетентних в антропометрії, дактилоскопії, ототожненні особи геометричним
методом, у дослідженні вогнепальної зброї та письмових документів. І хоч у
цьому виданні власне термін «спеціальні знання» та його визначення не
зустрічається, однак у ньому детально розглядаються знання, більшість яких
сьогодні вважається спеціальними.
Аналіз значного масиву висловлень щодо спеціальних знань, які наводяться у
криміналістичної літературі, дозволяє зробити певні висновки.
Переважна більшість підручників з криміналістики видана після 30-х років XX
століття, тобто на етапі розвитку криміналістичної науки як самостійної системи
знань [78, с. 323]. І саме в цей проміжок часу знаходить відображення питання
застосування спеціальних знань у кримінальному судочинстві.
Цей проміжок часу умовно можна поділити на кілька відрізків, залежно від того,
як висвітлювалась ця проблема.
Перший охоплює 30-40 рр. XX ст. та характеризується лише введенням та
закріпленням у підручниках терміна «спеціальні знання». До нього слід віднести
діяльність в цій сфері таких вчених як А.І. Вінберг [231, с. 126],
С.О. Голунський [112, с. 488], Б.М. Шавер [231, с. 81, 85, 116-117].
На другому етапі (50-60 рр.) відбуваються перші спроби дати характеристику
спеціальним знанням, змісту та формам їх застосування. Тут слід згадати таких
криміналістів, як Л.П. Дубровицька [124, с. 324], Б.В. Зотов [110, с. 413],
З.М. Соколовський [209], М. Хілобок [109, с. 434], М. Шаламов [125,
с. 334-335].
Третій етап (70-початок 90-х рр.) характеризується, перш за все, спробами дати
тлумачення цього терміна, з’ясувати сферу застосування спеціальних знань,
висвітлити питання умов та критеріїв допустимості, меж використання цих знань.
У підручниках все більше уваги приділяється цим проблемам. Свій внесок у це
зробили такі дослідники, як В.П. Бахін [11], В.Г. Гончаренко [54], О.О. Ейсман
[118, с.359; 120, с. 348], Н.І. Клименко [86], О.М. Колесніченко [208, с. 13],
В.К. Лисиченко [5, с. 255], В.Г. Лукашевич [213, с. 154-162], І.В. Постіка
[168], Т.О. Сєдова [108, с. 395], М.П. Яблоков [126, с. 399-400] та ін.
На четвертому етапі (з середини 90-х років XX століття) мали місце спроби
нового наукового розгляду питання застосування цього виду знань у практиці
боротьби зі злочинністю. З’являються перші розгорнуті визначення спеціальних
знань. Цей етап характеризується працями таких вчених-криміналістів, як
Р.С. Бєлкін [123, с. 398], А.В. Іщенко [75], О.А. Кириченко [84],
В.О. Коновалова [98], М.В. Костицький [101], В.Я. Колдін [38], В.М. Махов
[138], В.О. Образцов [117, с. 380], О.Р. Россинська [115, с. 317],
М.В. Салтевський [190, с. 49-55], Т.О. Сєдова [121, с. 326], Е.В. Сєліна [196],
В.Ю. Шепітько [99, с. 124], М.П. Яблоков [119, с. 313-314; 122, с. 208-218] та
ін.
Використанню спеціальних знань при розслідуванні комп’ютерних злочинів
приділяли увагу в своїх працях - в Україні: П.Д. Біленчук [23; 24],
В.О. Голубєв [52], М.В. Салтевський [191], М.Г. Щербаковський [242; 243; 246]
та інші; російські вчені: Б.В. Андрєєв, П.Н. Пак, В.П. Хорст [4], А.Г. Волеводз
[40], Ю.В. Гаврилін [48], В.Є. Козлов [90], В.В. Крилов [130], В.О. Мещеряков
[139], О.Р. Россинська [185], Л.Н. Соловйов [210], О.І. Усов [224],
Н.Г. Шурухнов [239] та інші. Вказані питання розглядалися в дисертаціях
українських вчених О.І. Мотляха [142], Л.П. Паламарчук [151], а також
російських: А.А. Васильєва [31], В.Б. Вєхова [36], О.С. Єгоришева [63],
А.В. К
- Київ+380960830922