РОЗДІЛ 2. МЕХАНІЗМ ПРИЙНЯТТЯ ДЕРЖАВНО-УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ У КОНТЕКСТІ ПОТРЕБ ПРОГНОЗУВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ ПРОЦЕСІВ
2.1. Державно-управлінські рішення як об'єкт політичного прогнозування
Нині по всьому світу спостерігається криза суспільних відносин, яка проявляється в їхній нестабільності та нестійкості і, таким чином безпосередньо позначається на здійсненні державного управління. Особливо гостро прояви кризи спостерігаються у перехідних суспільствах, перед якими стоїть необхідність проведення реформ у різних сферах життя з метою досягти загального добробуту для своїх громадян. Але як у перехідних, так і у розвинених суспільствах ситуація ускладнюється також і тим, що останнім часом державне управління знаходиться під тиском групи факторів.
Український дослідник О.Бейко назвав фактори, які мають серйозний вплив на державне управління сьогодні [17, с.271]. У свою чергу дисертант дала їм своє тлумачення та доповнення. Отже, фактори, що здійснюють вплив на державне управління:
1. Інформатизація суспільства, електронні магістралі, Інтернет. Всі ці елементи прискорюють процес отримання та обміну інформацією. Проте значні обсяги інформації нерідко заважають приймати оптимальні та своєчасні рішення в процесі державного управління. Насамперед йдеться про перший етап розробки рішення - збір та аналіз інформації.
2. Нове бачення ролі, розміру, структури та авторитету влади. На думку дисертанта найкраще пояснює це явище теорія зміни цінностей, яку розробив Р. Інглгарт. Як відомо він розглянув зміну цінностей у суспільствах, що змінюються. А саме, появу так званих постматеріальних цінностей, які виникають у найбільш економічно розвинених суспільствах [75, с.6-33]. Згідно теорії Р.Інглгарта, якщо суспільство є нестабільним, рівень економічного розвитку недостатньо високий, то у громадян автоматично виникає потреба у сильних лідерах, стає пріоритетним наведення порядку в країні. Автор теорії називає це "авторитарним рефлексом". Проте якщо економічна ситуація в країні змінюється на краще, зростає добробут громадян, то вони змінюють свої цінності, які раніше були орієнтовані на виживання, на постматеріальні цінності. Таким чином, все меншою стає значимість політичного авторитету, падає рівень поваги до влади та державного управління взагалі. Натомість на перший план виступає бажання самовираження та активної політичної участі.
3. Публічне очікування. Це означає, що суспільство завжди розраховує на ефективну державну політику, впровадження в життя ефективних державно-управлінських рішень як своєчасну реакцію на свої політичні, економічні, соціальні та інші запити та потреби. Зважаючи на високі темпи політичних, економічних та культурних змін, у суспільства відповідно все швидше виникають нові потреби, які вимагають швидкої реакції влади.
4. Глобалізація. Найбільший вплив на державне управління здійснює насамперед політична, культурна та ідеологічна глобалізація. Це може нести як позитив, так і негатив. Серед позитивів відзначимо поширення загальновизнаних політичних цінностей демократії: поділ влади, політичний плюралізм, багатопартійність, пріоритет прав людини тощо. Проте зростання проявів націоналізму, сепаратизму, зіткнення різних культур та релігій порушують політичну стабільність, а отже потребують ґрунтовного аналізу, якнайшвидшого вирішення, прогнозування (попередження) та оцінювання подальших перспектив.
5. Багатокультурність. У даному контексті, на думку дисертанта, її слід розуміти як особливість, яка притаманна розвиненим суспільствам. Тобто одночасну наявність політичної, економічної, духовної, національної та етнічної культур тощо. Їх розмаїття та рівень розвитку безумовно вносять корективи у форми і методи державного управління (наприклад, демократичне чи тоталітарне, на основі консенсусу чи примусу).
6. Різноманітність. Можна вважати, що за останні десятиліття різноманітність в усіх сферах життя стала основною ознакою як перехідних, так і розвинених суспільств. За великим рахунком, це є прямим наслідком переходу від епохи Модерну, що панувала майже останні 300 років до Постмодерну. Відомо, що основною ознакою Постмодерну є наявність поліваріантності. Зважаючи на це, прогнозування у державному управлінні ускладнюється саме завдяки наявності декількох варіантів вирішення тієї чи іншої проблеми, існуванню декількох результатів втілення того чи іншого державно-управлінського рішення та важко передбачуваній реакції громадян.
7. Конституційні та громадянські права людини. Саме вони тримають систему державного управління у необхідних рамках.
8. Епоха Постмодерну. Як відомо, під Постмодерном розуміють: а) глобальний стан цивілізації трьох останніх десятиліть ХХ століття, в умовах якого не тільки зникає визначеність, а й з'являється безкінечна кількість невизначеностей, які дають розуміння, що ми маємо справи не з новим світовим порядком, а й з неспокійною, надломленою планетою; б) новий напрям у соціальній теорії, який ставить собі за мету пояснити вищевизначені явища і процеси, стимулює розробку багатомірних уявлень про пріоритети, цілі і завдання людства, ініціює виникнення поліваріантних способів, засобів та стратегій їх здійснення [53, c.169]. Останнім часом стає більш очевидним, що всі ці надшвидкі зміни, які несуть невизначеність призводять до великої невпевненості у майбутньому, а отже викликають суттєву потребу у передбачуваності та захисті. І тут при всій недовірі до влади з боку громадян, покладаються значні надії на ефективність державного управління та відповідних рішень. Яскравим прикладом може стати необхідність розв'язання глобальних проблем людства, які потребують не просто уваги світової спільноти, а реальних державних управлінських рішень.
Зважаючи на вище перераховані процеси та явища, досягти успіху, в умовах трансформації, переходу від одного стану розвитку цивілізації до іншого можливо за умови здатності держави ефективно реалізовувати функції державного управління, а саме: моделювання і прогно