РОЗДІЛ 2
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН ГАРАНТА І ПРИНЦИПАЛА ПРИ ВИДАЧІ ГАРАНТІЇ
2.1. Правова природа договору про видачу гарантії
Гарантію можна розглядати у декількох аспектах. По-перше, відповідно до ст. 546
ЦК України гарантія є одним із видів забезпечення виконання цивільно-правових
зобов’язань. Вона розуміється як одностороннє зобов’язання, в силу якого гарант
зобов’язується перед кредитором третьої особи (бенефіціаром) сплатити на його
вимогу грошову суму. По-друге, гарантію можна розглядати як документ
(гарантійний лист). Відповідно до розділу І Положення про порядок здійснення
банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах гарантійний
лист – це гарантія, що оформлена належним чином на паперовому носії [89]. Крім
того, гарантія може розумітися і як правочин. Гарантія – це односторонній
правочин, який „видається”, а не договір, який укладається [114, c. 298].
Л.О. Єсіпова розглядає гарантію як складне за своїм юридичним змістом
правовідношення, яке не зводиться тільки до одного зобов’язання гаранта перед
кредитором, а включає в себе цілий комплекс зобов’язань між учасниками відносин
щодо гарантії. Такі відносини поділяються на дві групи: внутрішні, що
пов’язують боржника та гаранта, та зовнішні – між гарантом та кредитором (що і
є гарантією у вузькому розумінні). Разом з тим, головними із цих зобов’язань є
правовідносини між гарантом і кредитором [70, c. 9].
Розглядаючи правову природу гарантії, слід звернути увагу на одну особливість
даного правового інституту – видача гарантії є тим юридичним фактом, який
породжує гарантійне зобов’язання між бенефіціаром і гарантом. Під видачею
гарантії слід розуміти передачу гарантом тим чи іншим способом (поштою,
телетайпом, та ін.) належним чином оформленої гарантії принципалу чи
бенефіціару. Для виникнення гарантійного зобов’язання не вимагається
повідомлення гаранта про прийняття бенефіціаром гарантії, якщо інше прямо не
передбачено в тексті гарантійного зобов’язання.
У зв’язку з видачею гарантії виникають правовідносини, які включають: 1)
зобов’язання між гарантом і принципалом з приводу видачі гарантії і 2) гарантію
як одностороннє зобов’язання гаранта перед бенефіціаром. На думку окремих
авторів відносини між гарантом і принципалом (боржником в основному
зобов’язанні), в силу яких гарант приймає на себе зобов’язання надати гарантії,
виходять за межі гарантії (гарантійного зобов’язання) та можуть ґрунтуватися на
договорі про надання платної послуги, договорі про надання безвідплатної
послуги, на інших відносинах, хоча б вони належно юридично не були оформлені
[114, c. 297]. Такий підхід не є безспірним. На нашу думку гарантійне
зобов’язання є ширшим поняттям порівняно з гарантією, оскільки воно включає ще
й відносини між принципалом і гарантом при укладенні договору про видачу
гарантії. Тому можна говорити, що відносини між гарантом і принципалом виходять
за межі саме гарантії, але не за межі гарантійного зобов’язання.
Видачі гарантії передують юридично оформлені відносини між гарантом і
боржником. Варто погодитись з позицією вчених, які вважають, що „...видачі
банківської гарантії передує процес узгодження волевиявлення двох сторін, який
в „ідеалі” завершується складанням письмового документа, що містить умови
видачі гарантії (розмір, порядок, строки видачі гарантії та виплати винагороди,
права гаранта на пред’явлення регресних вимог до принципала)”[115, c. 48].
Інструментом встановлення юридичного зв’язку між суб’єктами є договір як
домовленість, що створює відповідне зобов’язання між гарантом і принципалом,
визначає порядок і послідовність вчинення ними необхідних дій. Юридичний та
економічний зміст договору про видачу гарантії полягає у тому, щоб сторони
визначили у ньому всі умови договору про видачу гарантії, встановили природу
майбутніх відносин, а також визначили свої права та обов’язки.
Такий договір, на думку Г.О. Аванесової, породжує зобов’язання лише для гаранта
і принципала. Кожна із сторін, які домовляються, переслідує свою мету. Мета
боржника (принципала) – одержати банківську гарантію. Мета гаранта – одержати:
а) плату за видачу банківської гарантії; б) право вимагати в порядку регресу
відшкодування сум, сплачених бенефіціару за банківською гарантією [116, c. 64].
Проте, якщо у гаранта немає такої мети, договір про видачу гарантії може і не
укладатись, так як наявність чи відсутність договору про видачу гарантії ніяк
не впливає на дійсність самої гарантії. Це пояснюється тим, що підставою
виникнення зобов’язання гаранта є саме гарантія, як односторонній правочин.
На незалежність гарантії від договору про її видачу вказує також співавтор
Уніфікованих правил для гарантій на вимогу Рой Гуд, який зазначає, що відносини
між гарантом і принципалом є їх внутрішньою справою. Гарант зобов’язаний діяти
відповідно до умов цього договору, порушивши який він може втратити право на
відшкодування, але це не стосується бенефіціара, чиє право на платіж залежить
лише від його дій відповідно до умов гарантії [117, c. 35].
Що стосується підстав виникнення зобов’язання за банківською гарантію, то, на
думку С.О. Тараканова, це може бути як домовленість учасників гарантійних
відносин – гаранта і бенефіціара, так і за допомогою одностороннього
волевиявлення гаранта [118, c. 14].
Ю.В. Петровський вважає, що банківська гарантія – це „складне за своїм
юридичним змістом правовідношення, яке не зводиться до одного зобов’язання
гаранта перед бенефіціаром, а включає в себе цілий комплекс зобов’язань між
учасниками відносин за банківською гарантією” [119, c. 10].
В.В. Пиляєва також зазначає, що обов’язок гаранта сплатити обумовлену гара
- Київ+380960830922