РОЗДІЛ 2
МЕТОДОЛОГІЯ БАГАТОКРИТЕРІАЛЬНОГО ВИМІРЮВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ СТРАТИФІКАЦІЇ
2.1. Множинність критеріїв стратифікації
2.1.1. Основні чинники нерівності у суспільстві. Існує безліч стратифікаційних критеріїв, за якими можна структурувати будь-яке суспільство. З кожним із них пов'язані особливі способи детермінації і відтворення соціальної нерівності. Характер соціального розшарування і спосіб його утвердження у своїй єдності утворюють те, що можна назвати стратифікаційною системою суспільства. Коли мова йде про основні типи стратифікаційних систем, звичайно аналізують кастову, рабовласницьку, станову і класову диференціацію, запропоновану Е. Гіденсом [25, с.291-293]. При цьому прийнято ототожнювати ці стратифікаційні системи з історичними типами суспільного устрою, що спостерігаються в сучасному світі чи вже залишились у минулому. Російський соціолог В.В. Радаєв дотримується дещо іншого підходу, вважаючи, що будь-яке конкретне суспільство складається з комбінацій різних стратифікаційних систем і безлічі їхніх перехідних форм. Соціолог пропонує дев'ять типів стратифікаційних систем, що можуть бути використані для опису будь-якого соціального організму [79, с.49-56]:
Як перший тип виділяється фізико-генетична стратифікаційна система, в основі якої лежить диференціація соціальних груп за "природними", соціально-демографічним ознаками. Тут місце людини чи групи визначається їхньою статю, віком і наявністю певних фізичних якостей - сили, краси, спритності. Нерівність визначається, в даному випадку, існуванням загрози фізичного насильства або шляхом його фактичного застосування, а потім закріплюється в звичаях і ритуалах.
Друга стратифікаційна система - рабовласницька - також заснована на прямому насильстві. Але тут нерівність детермінується не фізичним, а військово-юридичним примусом. Соціальні групи розрізняються за наявністю чи відсутністю цивільних прав і прав власності.
Третій тип стратифікаційної системи - кастова. У її основі лежать етнічні відмінності, що, у свою чергу, закріплюються релігійним порядком і релігійними ритуалами. Кожна каста це замкнута, наскільки це можливо, ендогамна група, яка має чітке місце в суспільній ієрархії. Це місце з'являється в результаті відокремлення особливих функцій кожної касти в системі поділу праці.
Четвертий тип представлений становою стратифікаційною системою. У цій системі групи розрізняються юридичними правами, що, у свою чергу, жорстко зв'язані з їхніми обов'язками і знаходяться в прямій залежності від цих обов'язків. Причому, під обов'язками маються на увазі зобов'язання перед державою, закріплені в законодавчому порядку.
Деяка подібність зі становою системою спостерігається в етократичному суспільстві (від французького і грецького - "державна влада"). У ньому диференціація між групами відбувається, у першу чергу, за їхнім становищем у владно-державних ієрархіях (політичних, військових, господарських), за можливостями мобілізації і розподілу ресурсів, а також за тими привілеями, що ці групи здатні використовувати зі своїх владних позицій.
Далі випливає шоста, соціально-професійна стратифікаційна система. У рамках цієї системи групи поділяються за змістом і умовами своєї праці. Особливу ж роль виконують кваліфікаційні вимоги, пропоновані до тієї чи іншої професійної ролі - володіння відповідним досвідом, уміннями і навичками. Твердження і підтримка ієрархічних порядків у даній системі здійснюється за допомогою кваліфікаційних сертифікатів (дипломів, ліцензій, патентів).
Сьомий тип представлений найбільш відомою класовою системою. Ця система припускає, що соціальні групи складаються з вільних у політичному і правовому відношеннях громадян. Розходження між групами тут мають економічний характер. Це насамперед відмінності в розмірах власності на засоби виробництва і вироблений продукт, а також у рівні одержуваних доходів і особистого матеріального добробуту.
Культурно-символічна система. Диференціація виникає тут з відмінностей у доступі до соціально значимої інформації, нерівних можливостей фільтрувати й інтерпретувати цю інформацію, здібностей бути носієм сакрального знання (містичного чи наукового).
Нарешті, останній, дев'ятий тип стратифікаційної системи називають культурно-нормативним. Тут диференціація побудована на розходженнях поваги і престижу, що виникають з порівняння способів життя і норм поведінки, яких дотримується дана людина чи група. Відношення до фізичної і розумової праці, споживчі смаки і звички, манери спілкування й етикет, особливості мови (термінологія, жаргон, сленг) - усе це лягає в основу соціального розподілу.
Як бачимо, окреслені типи стратифікаційних систем виділяються за переважаючим критеріями стратифікаційного розшарування та способом детермінації відмінностей. Слід зазначити, що всі ці системи в сучасних суспільствах формують соцільні ієрархії. Проте, в кожному окремому суспільстві лише якась з них відіграє основну роль в стратифікаційних процесах, зважаючи на етап розвитку соціуму, історичні умови, політико-економічну систему тощо.
Важливим є питання способів та методів емпіричної фіксації різних типів стратифікаційних систем та критеріїв стратифікації. В емпіричній соціології Парсонс виділяє три різні підходи до вивчення соціальної стратифікації:
* "самооціночний" або метод "класової ідентифікації", коли соціолог надає право респондентові віднести самого себе до певної уявної шкали класового складу населення;
* метод "оцінки репутації", при якому опитуваним пропонують виступити в якості експертів, тобто оцінити соціальне положення один одного або відомих їм соціальних груп;
* "об'єктивний підхід", коли дослідник оперує певним об'єктивним критерієм соціальної диференціації; найчастіше базується на соціально-класовій шкалі, пов'язаній з поняттям соціально-економічний статус, який містить три змінні - престиж професії, рівень освіти і рівень доходу [79, с.93].
Відповідно, можна говорити про об'єктивні та суб'єктивні критерії стратифікації.
- Київ+380960830922