Ви є тут

Формування професіоналізму майбутніх інженерів-механіків у процесі фахової підготовки.

Автор: 
Щербатюк Лариса Борисівна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2007
Артикул:
3407U003002
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ПЕДАГОГІЧНИХ УМОВ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІОНАЛІЗМУ МАЙБУТНІХ ІНЖЕНЕРІВ-МЕХАНІКІВ У ПРОЦЕСІ ФАХОВОЇ ПІДГОТОВКИ
2.1. Педагогічні умови формування професіоналізму майбутніх інженерів-механіків у процесі фахової підготовки

З точки зору психолого-педагогічних досліджень, педагогічні умови ми розуміємо як обставини, від яких залежить та відбувається цілісний продуктивний педагогічний процес професійної підготовки фахівців. Педагогічні умови формування професіоналізму інженера-механіка - це комплекс обставин, що впливають на процес підготовки та визначають його результат. Від умов, до яких у загальному плані відносяться соціальні, політичні, економічні, матеріально-технічні, психолого-педагогічні, методичні та інші залежить якість підготовки майбутнього фахівця. Вища школа не може змінити соціальних, економічних та інших умов. Але вона може активно впливати на педагогічні умови.
Щодо підготовки інженера-механіка, то вона буде більш ефективною, якщо будуть враховані у повному обсягу педагогічні умови підготовки майбутніх фахівців. До педагогічних умов слід віднести усі обставини, що впливають на перебіг та результат процесу, зокрема: організацію, цілеутворення, управління, форми навчальної діяльності, методи, засоби, контроль, самостійну роботу студентів, курсове і дипломне проектування тощо. Найбільше, як показують дослідження, на підвищення якості підготовки інженерів, впливають умови, пов'язані з організацію навчального процесу [17, 30, 37, 50, 53, 102, 142, 154, 159, 165, 173, 178, 207, 212]. Виділимо і проаналізуємо ці умови.

Перша умова - організація навчально-пізнавальної діяльності студентів на засадах диференційованого підходу. Диференціацію ми розуміємо як своєрідну організацію навчального процесу у малих групах, що дозволяє організувати активний пізнавальний процес, результатом якого є максимальний розвиток ініціативності та самостійності студента, глибоке оволодіння необхідними компонентами професіоналізму. Ця умова випливає з необхідності створення покращених можливостей для опанування секретами професіоналізму. Диференціація на основі створення гетерогенних динамічних груп дозволяє краще визначитися з вибором технологій, методів, форм, прийомів, а також гнучко змінювати стратегію навчального процесу урахуванням індивідуальних особливостей студентів, рівня їх розвитку, здібностей та можливостей.
У літературі описана технологія індивідуально-диференційованого навчання, яка вперше з'явилася на Заході у 70-х роках минулого століття [20, 29, 39, 39, 50, 86, 89, 117, 125, 133, 141, 156, 158, 161, 168, 170, 189, 194, 196, 207, 212, 214, 217, 219, 228, 232]. За оцінками експертів, технологія має ряд переваг, але одночасно їй властиві і суттєві недоліки. Найголовніший з них - висока вартість індивідуального навчання, Тому технологія, не була реалізована у жодному вищому навчальному закладі України, незважаючи на суттєві переваги, що випливають із можливостей індивідуальної підготовки студентів.
Сьогодні можливостей для упровадження в повному обсязі технології індивідуально-диференційованого навчання немає. Але з'явилися кращі можливості для впровадження частини технології - диференційованого навчання. Таке навчання сьогодні можна організувати у вищих технічних навчальних закладах. І ми вважаємо, що організація навчально-пізнавальної діяльності студентів на засадах диференційованого підходу у підготовці інженерних кадрів може бути інноваційним напрямом і водночас важливою умовою удосконалення процесу формування професіоналізму майбутніх інженерів-механіків.
Розглянемо основні положення диференційованого навчання. Вища школа розвинутих країн дійшла висновку, що найбільш ефективним є таке навчання і виховання, що враховує своєрідність індивідуальних особливостей студентів і спирається на них. Навчання, вибудоване за індивідуальними стратегіями, буде значно ефективнішим від фронтального навчання, яке розраховане на "середнього" студента.
У філософському енциклопедичному словнику поняття "індивідуальність" тлумачиться як "неповторна своєрідність будь-якого явища, окремої істоти, людини" [191]. Поняття "індивідуальність" тісно пов'язане з поняттям "індивідуальний підхід". Індивідуальний підхід залишається одним із провідних принципів педагогіки, який виражає необхідність своєрідно підходити до кожного студента з метою успішного навчання і сприяння розвитку позитивних задатків [194]. Тому поняття "індивідуальний підхід" ширше ніж поняття "індивідуалізація навчання". Індивідуальний підхід по суті означає заклик - дійову увагу кожному студентові, його творчій індивідуальності, та передбачає розумне поєднання фронтальних, групових, індивідуальних занять для підвищення якості навчання і розвитку особистості.
Терміном "індивідуальний підхід" позначається широкий спектр педагогічних дій: вибір способів, темпу навчання у відповідності з рівнем підготовки і рівнем розвитку здібностей студентів і т.д. Завдання індивідуального підходу можуть бути різними, але одне із головних полягає в тому, щоб допомогти студентові "знайти себе", наблизитися до розуміння своїх особливостей і навчитися їх продуктивно використовувати.
Навчання у вищій школі вимагає від студентів індивідуальних, самостійних пошуків знань. Неможливо залучити студентів до професійної, наукової діяльності, навчити самостійно розв'язувати наукові і прикладні завдання без урахування їх індивідуальних можливостей, здібностей та інтересів, не створивши у межах функціонуючої системи вищої школи добре зорганізованої служби ІРС (індивідуальної роботи студентів) хоча б для найбільш обдарованих і тих, хто прагне досягти високого рівня професіоналізму. Ідея загалом не нова, але належним чином ще не реалізована у сучасних українських ВНЗ.
Питання про те, який вид діяльності має бути домінуючим для студентів на кожному етапі навчання є дискусійним [20, 39, 50, 125, 186, 189, 194, 196]. Дії першокурсників носять переважно репродукти