РОЗДІЛ 2
Суть, походження і причини виникнення руху бгакті в Північній Індії
2.1. Суть і походження бгакті як типу релігійного світогляду.
Середньовічний індійський рух бгакті – це духовно-історичне явище, яке
започаткувалося в V-VII ст. на півдні країни. Очолювали його «віддані» містики,
канонізовані пізніше як індуські «святі», які проголошували відданість і любов
до Бога як головний шлях до спасіння від кола перероджень (мокша) [184;
c.21-22].
Саме слово бгакті дослідники санскриту перекладають як «любовна
самовідданість». У індуїстській традиції цим словом визначають самовіддану
любов людини до Божества. Пояснюючи суть вчення середньовічної
релігійно-філософської течії бгакті, доктор Уша Пурі Відг`явачаспаті пише:
«Коли людина звільняється від хіті, гніву, корисливості та пристрастей і
віддається лише Богу, тоді нею опановує стан любовної самовідданості, який ще
називається «станом найвищої відданості та неземної радості»» [216; c.98].
Автор багатьох праць порівняльного характеру з бгакті і релігії сикхізму
Харбанс Сінг пише: «Слово «бгакті» походить від (слова) «бгакта», що означає
«служити», «вшановувати», «величати», «любити» і «бути відданим». Як релігійна
ідіома, це прив’язаність, або палка відданість по відношенню до Бога, яка
визначається як «особлива відданість, народжена усвідомленням величі
Всевишнього». Таку відданість можна прослідкувати і у ведах, явні ознаки її
можна знайти у гімнах, присвячених Варуні, Савітрі та Уші. Однак, там ми не
зустрінемо слова «бгакті». Вперше це слово з’являється в упанішадах, як синонім
чеснотливості і самовідданості» [178; c.30].
Російська дослідниця І.П. Глушкова дає таке визначення бгакті: «Бгакті –
релігійно-філософська модифікація брахманічного індуїзму, що виникла в
індуському середньовіччі на півдні Індії і поступово розповсюдилась на весь
субконтинент…» [135; c.62]. Вона ж перераховує головні ознаки, за якими те чи
інше вчення можна відносити до бгакті: «Бгакті передбачає ряд концептуальних
положень, що визначають специфіку саме цього способу боговшанування: 1)
поклоніння єдиному богу, пронизане почуттям істинної віри (бгави), в очікуванні
містичного досвіду; 2) спрямованість усієї розумової активності на образ
коханого бога, рецитація його імені, виконання пісень і танців на славу бога;
3) відмова від посередницьких послуг жерців і укладеного ритуалу вшанування; 4)
використання місцевих мов (а не санскриту) як засобу спілкування з богом і 5)
визнання рівності (на релігійному, а не соціальному рівні) всіх каст і статей.»
[60; c.81].
Релігійні відносини типу бгакті зустрічаються в різних релігіях при звертанні
до різних культів. Наприклад, в буддизмі і джайнізмі, розквіт яких в Індії
передував розвитку руху бгакті, слово бгакті також вживалося і означало
благоговійне ставлення адепта до Ґоутами Будди чи до Магавіри [191; c.15]. В
ісламі тотожним за суттю індуському бгакті став суфізм, про що йтиметься
окремо.
Бгакті починає розвиватися в ситуації, коли традиційна релігійно-ритуальна
система, що забезпечувала членам суспільства ствердження їх соціальної
ідентичності в обмін на здійснення жертвоприношення, перестає бути ефективною.
Панування формалізму і обрядовості в брахманістичній традиції постбуддистського
періоду в історії Індії (друга половина І тисячоліття н. е.) змусило істинних
шукачів духовних істин відійти від традиційної релігії і шукати свій власний
шлях єднання з Богом [191; c.23-25].
Почавшись з Півдня, хвиля руху бгакті, інспірована реформаторами, містиками і
поетами, поширилась по всій Індії. В контексті індуїзму бгакті було
започатковано як невідворотній і природний процес спрощення складної системи
обрядовості і жертвоприносин, болісної аскези і самобичування задля «очищення»
від гріхів. Бгакті просте, легко дається, відкрите для всіх і не потребує
ніяких зусиль. Єдине, що має зробити бгакт, – це віддатись Богу душею.
Популярність цього вчення поширювалося ще й тим, що воно проголошувалось
набагато вищим від ведичної системи поклоніння, проповідуваної брахманами.
Рух бгакті носив форму релігійної реформації і, на думку багатьох дослідників,
багато в чому нагадував реформаторські рухи, що охопили ряд країн
середньовічної Європи і були скеровані проти панування католицької церкви. Не
зважаючи на те, що рух бгакті не закликав до відкритої боротьби за соціальну
рівність і демократію, а скеровував думки і сподівання простих людей до
потойбічного світу як до єдиного шляху позбутися бід і несправедливості, все ж
у ньому були відображені справжні демократичні ідеали народу. Як писав М.А.
Маколіфф: «XV ст. було періодом виключної розумової і політичної активності. І
в Європі, і в Індії люди пробудились від багатовікового сну… Це було століття
Гуса, Лолларда, Кабіра, Рамананди…» [188; c.41].
Важливою обставиною духовного пробудження в Північній Індії була криза
санскритської вченості: в державах мусульманської Індії офіційною мовою стала
фарсі, яку задля кар’єрного зросту почали вивчати багато брахманів і простих
чиновників. Місцеві діалекти, що в майбутньому стали основою сучасної мови
гінді, набули літературної форми значно пізніше, ніж мови тамільська, маратхі і
бенгальська, і цей важливий процес співпав у часі з розповсюдженням бгакті на
Півночі. Як пише російська дослідниця Е. Ваніна, «Міщани, особливо «люди
базару» і «люди пера», отримували освіту місцевими розмовними мовами: саме вони
ставали альтернативою фарсі, а не санскрит, сфера вживання якого звужувалась.
Джерела фіксують деградацію значної частини брахманів, перехід їх до занять,
мало сумісних з традиційним статусом. Т
- Київ+380960830922