Розділ 2
Правовий статус жертв злочину у Великобританії та США
2.1. Правовий статус жертв злочину
Британський вчений Д. Ньюбауер (D. Newbauer), намагаючись лаконічно
підсумувати, що лежить в основі кримінального права (в широкому розумінні),
дійшов висновку, що підґрунтям кримінального права є «людський конфлікт»
[[lxi], c.7]. Інші науковці також наголошують на конфліктному характері всього
кримінального процесу і визначають останній як боротьбу двох опонуючих сил:
обвинувачення і захисту. У світлі реального становища, в якому опиняється
жертва після вчинення проти неї злочину, статус жертви як просто ще одного
свідка в процесі є, без сумніву, недостатнім. Враховуючи також змагальність
англо-американського судового процесу в кримінальних справах, важливо, щоб
жертва мала належний рівень захисту і гарантій реалізації її прав, і щоб її
процесуальний статус відповідав рівню статусу, що має обвинувачений
(підсудний).
Встановлення процесуального статусу жертви злочину має безпосередній стосунок
до питання захисту, який вона може отримати після вчинення проти неї злочину.
Як було з’ясовано у попередніх підрозділах, починаючи з 70-х років минулого
сторіччя розпочалося поступове розширення правового статусу жертв злочину (і,
насамперед, її прав), прийняття низки важливих законів та актів уряду,
спрямованих на захист прав та інтересів жертв злочину. Внаслідок цього
тривалого процесу, сьогодні в арсеналі жертви у досліджуваних державах є багато
можливостей, реалізація яких у кримінальному процесі та поряд з ним може
принести їй максимально повне відновлення порушених злочином прав,
відшкодування завданої шкоди, покращення здоров’я.
Отже, логічно доходимо необхідності вивчення прав жертв злочинів, якими вона
наділена відповідно до законодавства досліджуваних країн. Принагідно зазначимо,
що проблеми правового статусу жертв злочинів, механізми захисту цих прав,
досліджують Е. Ешворт, Л. Цеднер, Р. Янґ (Великобританія), Д. Брейтуейт
(Австралія), Д. Белуф, Е. Кармен (США) та багато інших. Розвиток законодавства
у напрямку розширення прав жертв злочинів продовжується і зараз, однак, як
стисло зазначив доктор права Е. Кармен (A. Karmen), важливо, щоб жертв злочину
було наділено «конкретними юридичними механізмами захисту і покращення своїх
прав без погіршення Конституційних прав обвинуваченого» [[lxii], с. 75].
В Україні питання правового статусу потерпілого від злочину вивчають В. Нор,
В. Маляренко, М. Гошовський, І. Войтюк, О. Кучинська та інші.
2.1.1. Класифікація прав
Права, якими володіють жертви злочину у Великобританії та США, є доволі
схожими, тому їх усіх (незалежно від юрисдикційної приналежності) можна
класифікувати за кількома критеріями.
Важливим критерієм є поділ прав залежно від стадій їх реалізації. Відповідно ці
права можна поділити на:
1. Судові – ті, що належать жертві на стадії судового розгляду справи та при
винесенні у ній рішення. До них, власне, зараховуємо право на реституцію,
компенсацію, репарацію, про кожне з яких виноситься відповідний судовий наказ.
2. Позасудові. Це, зокрема: а) права, що належать жертві на стадії досудового
розслідування. У цьому випадку мова йде, насамперед, про право на інформацію
від слідчого/прокурора про власні права; б) права, які належать жертві
незалежно від органів кримінальної юстиції. До останніх слід зараховувати право
на підтримку та допомогу, яке найчастіше надають громадські неурядові та
благодійні організації, медичні заклади та клініки.
Залежно від характеру порушених прав жертви їх можна поділити на:
1. Матеріальні – право на компенсацію, яке доречно поділити на а) право на
компенсацію, реституцію або репарацію за судовим наказом, б) право на державну
компенсацію;
2. Процесуальні – право на письмову заяву жертви про наслідки, які викликав
злочин для неї; право алокуції [* ми вводимо цей термін в правничу
терміносистему вперше і далі будемо послуговуватися ним із наступним значенням:
заява жертви з рекомендацією щодо виду і міри покарання, яке суд повинен, на її
думку, призначити винному. ] в суді перед винесенням вироку; право на
конфіденційність інформації про жертву.
Е. Ешворт в окрему категорію виділяє (1) права жертв на підтримку і послуги та
(2) процесуальні права жертв, які вони отримують на різних стадіях
кримінального процесу [[lxiii], c. 127].
До першої категорії належать право жертв на підтримку, яке полягає в
інформуванні жертв про спосіб отримання компенсації за заподіяну злочином
шкоду, емоційну підтримку чи консультацію психолога. Право на підтримку
найбільш повно реалізується в суді, де жертвам надається всіляка допомога:
психологічна (під час давання показань у справі), інформаційна – їм показують
кімнату для відпочинку, ізольовану від сторонніх осіб, в тому числі від
підсудного, релаксивну – роз’яснюється право отримати прохолоджувальні напої,
чай або каву, тощо.
До прав на підтримку і послуги Е. Ешворт зараховує право на інформацію (надання
інформації жертві про хід і результати розслідування у справі), право на захист
(інформування жертви про звільнення обвинуваченого з-під варти, встановлення
жертві додаткових засобів безпеки) та право на компенсацію (від злочинця та від
держави) [63]. Необхідно зазначити, що подібний поділ є досить схематичним. Тут
не розглянуто права на реституцію (повернення вкраденого або відновлення
пошкодженого майна), права на репарацію (здійснення певної роботи на користь
жертви).
Процесуальні права, на думку вченого, включають насамперед право на Заяву
жертви про наслідки злочину (англ. Victim impact statement), яке широко
застосовувалося в
- Київ+380960830922