РОЗДІЛ 2
ОБ’ЄКТИ ТА МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕНЬ
Фізико-географічна характеристика області
Волинська область розташована на крайньому північному заході України. Площа
20,14 тис.км2 (3,3 % території України). Зональна протяжність меж області – 930
км. На півночі вона межує з Брестською областю Республіки Бєларусь (протяжність
кордону – 205 км), на сході і північному сході область межує з Рівненською (410
км), а на півдні – з Львівською (125 км) областями. На заході по річці Західний
Буг проходить державний кордон України з Республікою Польща (190 км) [65, 125,
126].
За природними умовами область поділяють на три зони: північно-поліську,
південно-поліську і лісостепову.
Північно-поліська зона, яка займає 3/4 території, за рельєфом - плоска рівнина,
яка в районі Ковеля і Любомля має невеликі підвищення і характеризується
високою лісистістю, великими заболоченими площами, значною кількістю торфовищ.
Південно-поліська зона лежить в межах Волинського пасма, що складається з
багатьох ізольованих горбів різної форми. На сході зони лежить денудаційна
рівнина, утворена воднольодовиковими відкладами.
Лісостепова зона розташована в межах Волинської височини, поверхня якої
порізана балками і річковими долинами.
Рельєф області формувався протягом багатьох століть. Поверхня області, в
основному, рівнинна, з середньою висотою 195 м. У цьому процесі брали участь як
внутрішні, так і зовнішні (ендогенні та екзогенні) сили Землі. Найвища точка
розміщена в південній частині області біля с. Бужани Горохівського району її
висота сягає 292 м. над рівнем моря. Найнижча точка розміщена біля гирла р.
Стохід, на межиріччі Стоходу і Прип'яті, і має висоту 139 м [23]. На Поліссі
незначний нахил поверхні. Лише його південна частина представляє собою більш
погорбовану і розчленовану місцевість, що створює порівняно значні нахили
поверхні, перш за все, між річками та їх вододілами. Величина похилу поверхні
зумовлює швидкість стікання дощових та снігових вод, а також швидкість течії
води в річках.
Волинь перетинає частина головного Європейського вододілу, який розмежовує
басейни річок Чорного і Балтійського морів, тобто Прип'яті та Західного Бугу. У
зв'язку з рівнинністю території вододіл є невиразним, плоским, він часто
проходить через болота.
Область поділяється на такі орографічні частини: Волинську лісову височину на
півдні з висотою до 215 м., почленованою долинами річок басейну Західного Бугу
та Стиру; Турійську денудаційну рівнину, яка розташована на північ від
Волинської височини з висотами до 190 м; Волинське горбисте пасмо, яке
представляє собою окремі моренні горби, що простягаються від Любомля в бік
Ковеля, Маневич і Рівненщини. Висота горбів досягає 200 м; Верхньоприп'ятська
низовина має висоти до 155 м.
Поверхня Волині в далеку геологічну епоху зазнала повільних вертикальних рухів.
У період опускання окремих ділянок піски під тиском верхніх шарів перетворилися
спочатку на пісковини, а згодом – на кварцити. Крім стародавніх докембрійських
порід, у формуванні території краю брали участь крейдові, третинні та
четвертинні відклади. В третинний період вона зазнала трансгресії, під час якої
відклалися мергелі, вапняки та ін. Після насування льодовика, яке відбулося в
антропогенний період, залишилися відклади у вигляді валунів, моренних суглинків
і т. п.
Рельєф Волинської області має складну будову і не менш складну історію
розвитку, хоча на перший погляд здається одноманітним і простим. Однією з
характерних особливостей цього рельєфу є наявність певних форм, походження яких
зумовлене неглибоким заляганням кристалічних порід. В утворенні рельєфу брали
участь внутрішні і зовнішні (ендогенні і екзогенні) сили Землі, які обумовлені
дією льодовиків та їх талих, дощових і підземних вод, а також вітру і рослинних
організмів. Основні нерівності поверхні – морфоструктури створили ендогенні
сили, а екзогенні сили, діючи на них, формували річкові долини та озерні
заглибини, утворюючи форми – морфоскульптури.
Зледеніння залишили різноманітні четвертинні відклади, що представлені
суглинками, супісками та валунними пісками, які досягають у північній частині
Волині 45-50 м., південній — всього 10 м. Крім того, на Поліссі поширені різні
форми рельєфу.
Поліські річкові долини широкі, не дуже глибокі і не мають крутих схилів, тому
мало виразні.
Суттєво відрізняється від геоморфології долини Полісся геоморфологія річкових
долин Волинської височини [80]. У рельєфі Полісся переважають водноакумулятивні
форми, а у Волинської височини – водноерозійні. Але в річкових долинах
Волинського Полісся і лісової височини однакова будова заплав, які здебільшого
широкі та заболочені, особливо це стосується річок Луга, Липа, Чорногузка,
однакова кількість терас у долинах головних річок.
Характерними для Волинського Полісся є карстові та денудаційні форми рельєфу.
Переважно на западинах різних розмірів і глибин виявлені карстові форми. Тут є
декілька десятків карстових озер. А карст формується там, де близько до
поверхні залягають крейдяні породи, які містять багато розчинного у воді вапна.
Досить поширені є солові форми рельєфу. Трапляється також рельєф органогенного
походження, який представлений торфовищами, що займають великі площі.
Наприклад, долина р. Прип'ять, межиріччя річок Стохід, Стир, Турія, Західний
Буг.
На розташування генетичних типів рельєфу Волині вперше вказав П. А.
Тутковський. В геоморфологічному ж районуванні області О. М. Маринич і П. М.
Цись виділили дві геоморфологічні зони: Волинську акумулятивну рівнину і
Волинську ерозійну височину. Рельєф Волинської акумулятивної рівнини формувався
льодовиковою, водно-льодовиковою і річковою акумуляцією, тобто
- Київ+380960830922